💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Бабусі також були дівчатами - Євгенія Анатоліївна Кононенко

Бабусі також були дівчатами - Євгенія Анатоліївна Кононенко

Читаємо онлайн Бабусі також були дівчатами - Євгенія Анатоліївна Кононенко
історією! Наче дивлюся серіал, тільки краще! У вашому домі телевізор не дивляться, зате в ньому усіляких таємниць більше, ніж у бразильському серіалі! А по-друге, я хочу довести Костику, що він помиляється! Ліза жива! І Валерій живий! Ми його знайдемо в Одесі! А може, ми зможемо наново звести їх!

— Але навіщо? Навіщо це старим людям?

— По-всякому буває! Моя тітка, до якої ми їздили на Великдень, у шістдесят років вийшла заміж за свого колишнього однокласника, і дуже задоволена. Я вважаю, це добре, коли старша жінка не ставить на собі хрест, і якщо розлучилася чи овдовіла, знову хоче заміж. До речі, а чому твоя бабуся знову не вийшла заміж? І взагалі, вона була в шлюбі? І де твій дід?

Ліза шокована питанням Аліси. І шокована не тим, що подруга заговорила трохи нетактовно, як щойно з її татом. Справжній шок викликало те, що вона ніколи не замислювалася, хто ж її дід по матері? У неї є тато, доктор технічних наук Михайло Матвійович Лисюк, який зараз сидить за пляшкою вина у вітальні з давнім другом, усе не йде спати на веранду, хоча вже й пізно. У неї був прадід Георгій Арсентійович Розумович, чий портрет у важкій дубовій рамі висить у їхній вітальні. Є в неї й дід Матвій Романович Лисюк, батько тата, який живе у Хмельницькому. А де ж чоловік бабусі? Ліза знає, що дівоче прізвище її мами, Ольги Іванівни — не Розумович, а Бусурман. Де ж той Іван Бусурман, зять академіка Розумовича? І як же вона збиралася писати есе «Мій рід», не знаючи, хто її рідний дід?

Аліса ж тим часом сипала все новими запитаннями:

— Твоя бабуся така гарна, така модна, а їй уже більше шістдесяти! Можна лише уявити, якою вона була, коли їй було, скажімо, сорок років! Я бачила фотографії в її кабінеті. У неї були поклонники? Їй присилали квіти?

Величезні букети бабуся іноді приносила додому, але то були квіти не від якихось залицяльників, а від студентів чи аспірантів. Якщо бабуся колись і мала якийсь роман — як це дивно звучить: бабуся мала роман! — то про це ніхто не знав. Іноді в них збиралося багато гостей, які приходили привітати бабусю з днем народження. Серед них бували й чоловіки — але чоловіки її подруг. Одного разу приходив самотній дядечко — але то був удовець, який весь час зітхав за небіжчицею дружиною. Сумнівно, щоб то був бабусин залицяльник… Таки правда, потрібен погляд збоку, потрібен діалог. Без Аліски Ліза багато чого навіть і не помітила б!

Дівчата нарешті наговорилися. Бо вдома весь час були перешкоди: робити уроки, поспішати додому з прогулянки. А тут, у чужому місті, на канікулах, коли завтра можна добре виспатися, розмова тривала дуже допізна. Аліса заснула першою. А Ліза все не спала. Крізь причинені двері вона почула, що тато також нарешті наговорився з давнім другом і пішов спати на веранду. Ліза тихенько встала. Одягла халатика й пішла до тата.

— Тату, а ти коли-небудь бачив маминого тата?

Тато все ще подумки продовжує розмову з давнім другом. Для нього запитання дочки звучить дуже дивно.

— Мамин тато? Який тато? Якої мами? І чого ти ще не спиш?

— Не спиться! Тату, ти ж знайомий з мамою більше, ніж я.

— На два роки! — посміхнувся тато.

— А з бабусею?

— На рік пізніше, ніж з мамою. Мене ще довго інструктували, як повестися, щоб сподобатися їй. Їй та дідові. А тебе який дід цікавить?

— Не батько бабусі. Про нього я знаю. А батько мами.

— Ой, там була якась темна історія. Нібито Анастасія відбила нареченого в Марусі. Чи навпаки, — тато випив із давнім другом одеського вина. За інших обставин він ніколи б не говорив про таке з неповнолітньою дочкою.

— Боже мій, скільки скелетів у шафах нашого дому, тату!

— Ці шафи не протрушували від бозна-яких часів!

— Але ж Марусину шафу і комод витрусили цієї весни!

Тато з дочкою сидять на ліжку на веранді старого одеського будинку. Дерев’яна веранда спирається на іржаві металеві колони. Вгорі сяють південні зорі. Дуже пізно, вже давно новий день — з Лізою ще ніколи не траплялося, щоб вона не спала в такий час! Проте багато хто теж не спить. Унизу за дерев’яними столиками ще сидять люди, п’ють вино, спілкуються.

— Ти знаєш, Лізонько, а вісім років тому ми так само сиділи на цій веранді з твоєю мамою.

— Це тоді, коли ми з Марусею були в Ялті?

— …Думали, що одного дня приїдемо сюди втрьох. І ти знаєш, Лізко, ми тоді також говорили про давні часи! Приблизно про те саме, про що зараз говоримо з тобою!

— Ви говорили про дідуся?

— Він десь живий! Але йому заборонили з’являтися в цьому домі, — тато так і не навчився говорити про помешкання Розумовичів «наш дім». — А саме в той рік, коли ми з мамою були тут, Георгій Арсентійович помер, і мама радилася зі мною, чи не пошукати їй свого батька. Зрештою, твоя мама не відчувала себе неповноцінною від того, що росла без батька. Вона росла у великому домі, де все було. А ще й у ті часи науковці були більше в ціні, ніж зараз, — Ліза відчула гордість, що тато чи не вперше розмовляє з нею не як з дитиною, а з рівною. І вона ближче підсунулася до нього. А тато розповідав далі: — Дід Георгій заміняв Олі батька.

Але… вона сказала: мені просто цікаво подивитися на мого батька!

— І ви знайшли його, тату?

— Ми збиралися зробити це в Києві. Але тільки-но повернулися до Києва з Одеси, як на нас накинулося стільки різних проблем! То ж була середина дев’яностих, доволі важкий час! Треба було братися за будь-яку роботу й мені, й мамі. Анастасія Георгіївна продовжувала працювати в тій же науковій установі, Маруся гляділа тебе, а ми працювали. І забули, що тут,

Відгуки про книгу Бабусі також були дівчатами - Євгенія Анатоліївна Кононенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: