Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
Не встиг ніхто промовити й слова, як щось легенько ляснуло, і біля Джорджа прямо з повітря виник містер Візлі. Гаррі ще не бачив його таким сердитим.
— Фреде, це було не смішно! — закричав він. — Що ти дав тому хлопцеві-маґлу?
— Нічого я йому не давав, — відповів Фред, капосно вишкірившись. — Само з рук випало... він сам винен, що зжер, я ж йому нічого не пропонував.
— Не випало! Ти впустив навмисне! — заревів містер Візлі. — Ти знав, що він з'їсть, знав, що він на дієті...
— Дуже виріс у нього язик? — нетерпляче спитав Джордж.
— На півтора метра, поки батьки дозволили мені його зменшити!
Гаррі й брати Візлі знову зареготали.
— Це не смішно! — закричав містер Візлі. — Така поведінка завдає серйозної шкоди взаєминам між чарівниками й маґлами! Я все життя боровся з поганим ставленням до маґлів, а мої власні сини...
— Ми це йому дали не тому, що він маґл! — обурився Фред.
— А тому, що він велика паскудна свиня, — додав Джордж. — Правда, Гаррі?
— Так, містере Візлі, — чесно зізнався Гаррі.
— Не в цьому суть! — лютував містер Візлі. — Ось я ще матері розповім...
— Що саме? — пролунав раптом голос.
До кухні увійшла місіс Візлі. То була низенька й пухкенька жіночка з дуже добрим обличчям, хоч у ту мить її очі підозріло звузилися.
— О, любий Гаррі, здоров був! — помітила вона його і всміхнулася. Тоді знову зиркнула на чоловіка. — То що ти маєш розповісти, Артуре?
Містер Візлі завагався. Гаррі бачив, що, хоч він і сердився на Фреда й Джорджа, однак розповідати місіс Візлі про те, що сталося, не збирався. Запанувала тиша, й містер Візлі розгублено глянув на дружину. І тут у дверях за спиною місіс Візлі з'явилися дві дівчини. Одна, з густим капітановим волоссям і величенькими передніми зубами, була приятелька Гаррі й Рона — Герміона Ґрейнджер. Друга, низенька й руда — молодша Ронова сестра Джіні. Вони обидві всміхнулися Гаррі, який також відповів їм усмішкою. Джіні відразу зашарілася. Гаррі був їй небайдужий ще відтоді, як уперше завітав до них у "Барліг".
— Що ти маєш розповісти, Артуре? — грізним тоном перепитала місіс Візлі.
— Нічого особливого, Молі, — промимрив містер Візлі, — просто Фред і Джордж... але я вже з ними поговорив...
— Що вони вичворили тепер? — занепокоїлася місіс Візлі. — Якщо це якось пов'язане з "Відьмацькими витівками Візлів"...
— Рон, може, покажеш Гаррі, де він буде спати? — спитала від дверей Герміона.
— Та він уже знає, — відповів Рон. — У моїй кімнаті, там, де й торік...
— Ми всі можемо вже йти, — багатозначно додала Герміона.
— Ага, — дійшло, нарешті, до Рона. — Звичайно.
— То ми теж підемо, — зрадів було Джордж...
— Нікуди ви не підете! — гарикнула місіс Візлі.
Гаррі з Роном вислизнули з кухні і разом з дівчатами майнули вузеньким коридорчиком до хитких сходів, що зиґзаґом здіймалися на верхні поверхи.
— Що то за "Відьмацькі витівки Візлів"? — поцікавився дорогою Гаррі.
Засміялися всі, крім Герміони.
— Коли мама прибирала в кімнаті Фреда й Джорджа, то знайшла там цілий стос бланків замовлень, — спокійно пояснив Рон. — Довжелезні списки цін на винайдені ними речі. Різні жарти, знаєш. Фальшиві чарівні палички й цукерки з усілякими фокусами. Багато всього різного. Класно, я навіть не знав, що вони стільки понавигадували...
— Ми чули, як у їхній кімнаті весь час щось вибухає, але не думали, що вони там щось виготовляють, — додала Джіні, — ми вважали, що вони просто мліють від бабахкання.
— Щоправда, більшість... та всі ті штуки, якщо чесно... були трохи небезпечні, — вів далі Рон, — а вони, знаєш, збиралися продавати їх у Гоґвортсі, щоб заробити трохи грошенят. І мама почала біситися. Заборонила їм те все виготовляти і попалила всі бланки замовлень... вона й так уже була на них зла. Вони отримали менше СОВ, ніж вона сподівалася.
СОВи — то були Середні Оцінки Взірцевих учнів, що виставлялися п'ятикласникам у Гоґвортсі наприкінці навчального року.
— А тоді ще була велика сварка, — сказала Джіні, — бо мама хоче, щоб вони, як і тато, пішли працювати в Міністерство магії, а вони кажуть: "Нас це не цікавить", і мріють відкрити крамничку жартів.
На цих словах відчинилися двері на третьому поверсі. Звідти визирнуло роздратоване обличчя в рогових окулярах.
— Привіт, Персі, — сказав Гаррі.
— О, Гаррі, здоров, — відповів йому Персі. — А я думаю — хто це тут галасує? Я тут працюю, знаєш... мушу закінчити доповідь... а дуже важко зосередитися, коли на сходах весь час гупають.
— Ми не гупаємо, — роздратувався Рон. — Ми ходимо. Вибач, якщо заважаємо виконувати суперсекретні завдання Міністерства магії.
— А над чим ти працюєш? — поцікавився Гаррі.
— Над доповіддю для відділу міжнародної магічної співпраці, — чванькувато пояснив Персі. — Ми намагаємося встановити стандартну норму товщини казанів. Стінки деяких імпортних казанів затонкі... рівень протікань щороку зростає майже на три відсотки...
— Ця доповідь цілковито змінить світ, — почав глузувати Рон. — Про це напишуть на першій шпальті "Щоденного віщуна": "Казани, що протікають!.."
Персі почервонів.
— Можеш сміятися, Роне, — збуджено вигукнув він, — але якщо не запровадити відповідні міжнародні закони, то ринок невдовзі буде заповнений крихкою, недосконалою продукцією, що поставить під загрозу..
— Так, так, аякже, — махнув рукою Рон і рушив сходами далі. Персі грюкнув дверима своєї кімнати.
Гаррі, Герміона й Джіні стали підніматися слідом за Роном, а з кухні долинули голосні крики. Мабуть, містер Візлі розповів місіс Візлі про іриски.
Ронова кімната біля самого горища була майже така сама, як і торік, коли в ній жив Гаррі. На стінах і на похилій стелі були ті самі плакати улюбленої Ронової квідичної команди "Гармати з Чадлі". Її гравці рухалися й махали їм руками. В акваріумі на підвіконні, де раніше було повно жаб'ячої ікри, тепер
