Лис-пастух - норвезька казка

Одній господині треба було пастуха. Ось іде вона дорогою і зустрічає ведмедя.

– Куди ви йдете? – питає він.

– Та йду шукати собі пастуха,– відповідає господиня.

– Може б, ви мене взяли? – питає ведмідь.

– Узяла б, якби ти вмів скликати худобу,– каже жінка.

– Умію: б-р-р-р! – реве ведмідь.

– Ні, такого пастуха мені не треба,– каже жінка.

Іде вона далі і зустрічає вовка.

– Куди ви йдете? – питає вовк.

– Та йду шукати собі пастуха,– каже жінка.

– Може б, ви мене взяли? – питає вовк.

– Узяла б, якби ти вмів скликати худобу,– каже жінка.

– Вмію: у-уа-а! у-уа-а! – виє вовк.

– Ні, такого пастуха мені не треба,– каже жінка.

Іде вона далі і зустрічає лиса.

– Куди ви йдете? – питає він.

– Та йду шукати собі пастуха,– каже жінка.

– Може б, ви мене взяли? – питає лис.

– Узяла б, якби ти вмів скликати худобу,– каже жінка.

– Вмію: минь-минь, бир-бир, кізю-кізю! – гукає лис ніжним, ласкавим голосом.

– Гаразд, будеш у мене пастухом,– каже жінка і посилає його стерегти худобу.

Першого дня свого пастухування лис із’їв козу, другого дня – вівцю, з третього – корову.

Вернувся лис увечері додому, а господиня й питає його, де він дів її худобу.

– Голови в річці, а ноги в лісі,– відповідає лис.

Господиня саме збивала масло. Почула вона лисові слова і подумала, що треба самій подивитися, де ж та худоба. Поки її не було в хаті, лис заліз у масницю й вихлебтав усю сметану. Як повернулася господиня та побачила, що лис зробив, то витягла з масниці копистку і замахнулась нею на лиса. Але зачепила тільки кінчик хвоста.

Відтоді в лиса кінчик хвоста білий.