Ворон, куріпка і мишка - ескімоська казка

Жили собі в тундрі троє товаришів: великий чорний ворон Митихлюк, біла куріпка Акиргек і маленька мишка Афсінахак. Якось їм захотілося коржиків.

– Хто в крамницю по борошно піде? – питає мишка.

– Я не піду,– дужим басом відказує ворон.

– І я не піду,– тоненьким голоском повторює за ним куріпка.

– Добре, я сама сходжу,– сказала мишка. Пішла до крамниці, купила мішок борошна, принесла додому й питає:

– А хто тісто міситиме?

– Я не буду, – каркає ворон.

– І я не буду,– кудкудакає куріпка,

– Дарма, я вже сама замішу.

Афсінахак наділа фартух, пов’язала голову хусткою, налила в миску води, розвела дріжджі, насипала борошна, додала жиру, трохи солі, замісила, в теплому місці поставила, покришкою накрила,– підходь, тісто! Горбочком піднялося над мискою тісто. Вибрала його мишка на дощечку, питає:

– У мене все готове. Хто пектиме коржики?

– Я не буду,– басом відповідає Митихлюк.

– І я не буду, – тоненьким голоском озивається Акиргек.

Одійшли удвох подалі, пісеньки співають, крилами лопотять, ніжками притупують, на всі боки позирають.

– Що ж, доведеться і пекти самій,– зітхнула мишка.

Напекла повний каютак – пухкенькі, м’якенькі вийшли коржики.

– Ну, а їстиме хто? – питає мишка.

– Звичайно, я! – басує Митихлюк.

– Я теж їстиму,– квапиться з відповіддю куріпка.

– Е, ні! – відказала мишка,– Коли я трудилася, ви байдикували:

Танцювали і співали,

На всі боки позирали.

Тепер я ласуватиму коржиками, а ви собі співайте далі. Не хотіли працювати – не будете їсти.