Як кіт чоботи купував - українські народні

У невеличкій хатинці край села мешкало котяче подружжя. Якось пухнастий господар схаменувся:

– Зима вже на порозі, а про чоботи ми й не подбали.

– То піди до міста, допоки не випав сніг, – запропонувала дружина, – та купи взуття.

Уранці, щойно зійшло сонечко, смугастий вирушив у дорогу. Уже здолав чималий шлях, коли зустрів молодого лиса.

– Куди це Ви, пане Коцький, прямуєте? – поцікавився рудий.

– У місто, – зізнався кіт. – Хочу собі та дружині чоботи купити, бо вже й зима настала, а ходити босоніж дуже холодно.

– А навіщо далеко йти? Тут неподалік є чудовий чоботар, на ім’я Вовк. Він такий умілий майстер, що будь-яке взуття пошиє.

– Дякую за пораду, пане Лисе, – вдоволено промуркотів пухнастий. – Завітаймо до нього!

І рудий повів нерозважливого кота плутаними стежинами. Варто зауважити, що смугастик ніколи в лісі не бував, тому й не знав, якими небезпечними бувають звірі.

Щойно мандрівники опинилися в самій хащі, як лис пригрозив:

– Давай гроші, а не то – смерть!

– Згляньтеся, – заблагав кіт, – придбаю Вам найкращі чоботи, лише відпустіть.

І так просив, що рудохвостий урешті-решт погодився:

– Тільки по взуття підемо разом. А то ще втечеш!

Коли мандрівники дісталися міста, лис попід огорожами й будинками прокрадався, а кіт спокійно крокував вулицями. Біля крамниці пухнастий запропонував:

– Ходімо, виберете взуття.

– Та що нам удвох там робити? Краще надворі зачекаю, – відмовився рудий, поглядаючи на всі боки. – Тільки ж не барися!

Кіт увійшов до крамниці, а лис вирішив сховатися. Озирнувшись, він побачив собачу будку.

– Оце так хатинка! – зрадів рудий. – Немов для мене збудована. А що там усередині?

Та не встиг і на поріг ступити, як почув погрозливе гарчання. Тієї ж миті з будки вискочив пес і накинувся на непрошеного гостя. Невдаха ледве вирвався з гострих собачих зубів і, забувши про кота та чоботи, дременув так, що аж курява стояла.

А пухнастий придбав у крамниці взуття та вирушив додому. Тільки цього разу він розважливіше обирав супутників.