Заєць та їжак - І. Франко
Це, мої дітоньки, не є сторія, а практика. То нібито так: брехали старі люди, та й я за ними брешу. Бо, певно, ніхто там при тім не був, як Заєць з Їжем сперечалися. А проте воно мусить бути правда, бо мій небіжчик дідусь, коли мені це оповідав, усе говорив: «Я там при тім не був, але це мусить бути правда, бо мені це старі люди повідали, а старим людям пощо брехати?» Слухайте ж, як то воно було.
Була свята неділенька, під осінь уже, саме коли гречки відцвітали. Сонечко зійшло ясно на небі, вітрець теплий проходжувався по стернях, жайворонки співали високо-високо в повітрі, пчілки бриніли в гречанім цвіті, а люди, святочно повбирані, йшли до церкви. Все, що жило, радувалося милою днинкою, і Їжак також.
Їжак стояв собі край дверей своєї нори, заложив руки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку – чи гарну, чи не гарну – кому там що до того! Як уміє, так і піє. Мугикає собі тихенько, а далі подумав собі:
«Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я троха в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добре виросли».
Буряки були недалеко від його хати; Їжак брав їх, кілько йому треба було на страву для своєї родини, і для того й говорив завсіди «мої буряки». Ну, добре. Осторожно запер він за собою двері й поплівся стежкою в поле. Недалеко пройшов і саме попри терновий корч хотів скрутити і навправці піти до буряків, аж тут настрічу йому Заєць. Він також так був вийшов на прохід і хотів при тій нагоді навідатися до «своєї» капусти.
Побачивши Зайця, Їжак поклонився йому чемненько і привітав його святою неділею. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів нічого на Їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока і відізвався:
– Ого, а ти чого так рано ось тут по полі волочишся?
– На прохід вийшов, – відповів їжак.
– На прохід? – зареготався Заєць. – А я думав, що твоїм ногам ліпше би було лежати, ніж на прохід лазити.
Ся насмішка дуже розсердила Їжака, бо вже що як що можна йому говорити, все він знесе, але коли хто його ноги бере на кпини, то він того не може дарувати, власне для того, бо з божого допусту ноги у нього криві.
– Ти, певно, думаєш,– мовить Їжак до Зайця,– що ти своїми довгими лабами більше докажеш?
– І певно, – відповів Заєць.
– Можемо зробити пробу, – мовить Їжак. – Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не перегоню.
– Це вже сміх людям сказати! Ти своїми кривульками перебіжиш мене? – сміявся Заєць. – Ну, про мене, зробимо пробу, коли тебе така охота зносить. О що заклад?
– Дуката і фляшку горілки, – мовить Їжак.
– Приймаю, – відмовляє Заєць. – Давай руку! А тепер біжім!
– Ну, ну, ну, так нагло не маємо чого квапитися, – відповів Їжак. – Я ще зовсім натще серця! Мушу наперед піти додому, трошка поснідати, а за півгодинки верну на отеє місце.
Заєць не мав нічого против того, бо й йому хотілося перед тим похрупати трохи свіжої капусти. А Їжак тим часом поплентався додому.
«Чекай ти, Зайчику, – думав він по дорозі. – Ти надієшся на свої довгі ноги, але я тобі таки заграю не тої. Правда є, що ти панич великий, але у голові у тебе розуму небагато. Заплатиш, небоже, заклад, аж буде курітися».
Приходить Їжак додому і мовить до своєї жінки:
– Жінко, вбирайся швиденько, підеш зо мною в поле.
– А чого мені в поле? – питає Їжиха.
– Знаєш, я з Зайцем об заклад побився. Маємо оба бігати на перегони, а хто програє, платить дуката і фляшку горілки.
– Чи ти, чоловіче, з глузду зсунувся? – скрикнула Їжиха. – Та з Зайцем хочеш у перегони бігати?
– Вже ж, що хочу. І ти мусиш мені допомогти.
Жінка ще щось хотіла балакати, та Їжак сказав до неї:
– Не турбуйся, жінко! Я вже тобі скажу, як це маємо зробити. Вбирайся, тілько живенько, та й ходім у поле.
Що мала Їжиха робити? Зібралася та й пішла з чоловіком. А по дорозі Їжак мовить до неї:
– Слухай, жінко, що я тобі скажу. Бачиш, на отсій довгій ниві мають бути наші перегони. Заєць буде бігти одною бороздою, а я другою. Відтам з гори починаємо бігти. Отже, ти стань собі ось тут у борозді, і коли Заєць прибіжить сюди, то ти підніми голову та й крикни: «Я вже тут!» Так розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву, Їжак поставив свою жінку на її місце, а сам пішов горі бороздою на другий конець. Приходить, а Заєць уже там.
– Ну, що ж, біжимо? – питає Заєць.
– Авжеж, біжимо, – каже Їжак.
– Ну, раз – два – три!
Один став у одну борозду, другий у другу, а коли Заєць крикнув «три», рушив сам, як вихор, долі нивою. А Їжак пробіг, може, зо три кроки, потім скулився в борозді і вернув назад на своє перше місце. А Заєць жене, що має сили, та коли добіг на конець ниви, аж тут Їжакова жінка з другої борозди кричить йому назустріч:
– Я вже тут!
Заєць тільки очі витріщив з диву; йому й до голови не прийшло, щоби це не був той самий Їжак, бо, знаєте, Їжак і Їжиха однаковісінькі на подобу.
– А це як може бути? – скрикнув Заєць.– Біжім ще раз, назад до першої мети!
І, не передихнувши добре, він вихром полетів горі нивою, положивши вуха на хребет. Їжиха лишилася спокійнісінько на своїм місці. А коли Заєць добіг на другий конець ниви, то там Їжак крикнув йому назустріч:
– Я вже тут!
Розлютився Заєць. Що за диво! Щоби такий корсоногий їжак мене перегнав! І, не тямлячи себе з досади, крикнув:
– Ще раз біжім! До нижньої мети!
– Про мене, Семене, – мовив Їжак, – біжім хоч десять раз, мені байдуже.
Побіг Заєць, а внизу знов чує:
– Я вже тут!
Біжить ще раз догори – знов те саме. Так він, бідолаха, бігав, бігав сімдесят і три рази там і назад, а Їжак завсіди був «уже тут». Чи Заєць добіжить до горішньої мети, чи до долішньої, все чує одно: «Я вже тут». А сімдесятий четвертий раз уже Заєць не добіг до мети. Саме на середині ниви впав на землю, кров бухнула йому з горла, і він сконав на місці. А Їжак узяв виграний заклад, дуката і кварту горілки, гукнув на свою жінку з борозди, і обоє пішли радісно додому і жиють ще й досі, коли не померли.
Зайця поховали, а весь його рід зарікся від того часу не бігати з Їжаками об заклад, так що ми, дітоньки, вже того ніколи не побачимо. А для вас, небожата, відси така наука: ніколи не підіймай на сміх бідного чоловіка, хоч би це був простий, нерепаний Їжак.
