Хатня миша і лісова миша - норвезька казка

Були собі хатня миша й лісова миша. Якось зустрілися вони на узліссі: лісова миша сиділа в заростях ліщини і збирала горіхи.

– Чи не родичку я зустріла так далеко від села? – озвалася хатня миша.

– А родичку, – відповіла лісова миша.

– Ти збираєш горіхи й носиш додому? – запитала хатня миша.

– Це добра робота. Аби тільки наносити багато, щоб стало на зиму, – відповіла лісова миша.

– Ліщини он скільки, і горіхи цього року вродили, тож, мабуть, ти, кумо, взимку не голодуватимеш, – сказала хатня миша.

– Не голодуватиму, – погодилась лісова миша й заходилася розповідати, як їй добре живеться.

– А мені живеться ще краще, – сказала хатня миша.

Лісова миша не повірила – хіба є де краще, як у лісі і в горах?

– Ні, таки мені живеться краще, – стояла на своєму хатня миша.

Вони ніяк не могли дійти згоди і нарешті пообіцяли прийти одна до одної в гості на Новий рік і поласувати тим, що в кожної було найсмачніше.

Хатній миші випало першій іти в гості. Вона йшла лісом і глибокою долиною, дорога туди, де лісова миша зимувала, була довга й важка, сніг лежав глибокий і сипкий. Поки хатня миша добулася до своєї родички, то страшенно втомилась і зголодніла.

«Ну, тепер і попоїсти не завадить», – подумала вона.

Лісова миша наклала перед нею всього: зерен, горіхів, солодкого коріння і всякого іншого добра, що росте в лісі і на полі. Вона тримала його глибоко в норі, і воно не замерзло. А неподалік било джерельце, що також не замерзало взимку, і з нього можна було скільки хочеш пити води.

їжі виявилося вдосталь, і вся смачна. Проте хатній миші вона не вельми сподобалась.

– Нею можна тільки живіт напхати, – мовила вона. – Але добра й ця їжа, як нема кращої. Тепер я запрошую тебе до себе, скуштуєш, що я їм.

Лісова миша радо погодилась і довго не зволікала.

Хатня миша визбирала всі крихти, які господиня погубила по хаті, готуючись до свята: крихту сиру, масла, сала, печива, булки та інших смачних наїдків. Сіли вони їсти, і лісова миша не могла відірватися від тих ласощів. Такого вона ще зроду не їла. Після такої сухої, масної їжі їй захотілося пити.

– Тут недалеко в льоху стоїть діжка з пивом, от ми й нап’ємося, – сказала хатня миша.

Вона стрибнула на край діжки й погамувала спрагу. Проте випила тільки краплю, бо знала, що святкове пиво міцне. А лісовій миші пиво дуже сподобалось, бо досі вона, крім води, нічого не пила. Та лісова миша не звикла до міцних напоїв, і їй геть запаморочилося в голові, поки вона злізла з діжки. Почала вона бігати й стрибати по льоху, витанцьовувати на полицях поміж кухлями. Аж попискувала, так їй було весело.

Побачила хатня миша, як скаче її гостя, та й каже:

– Не зчиняй такого галасу, бо тут є лютий кіт!

Та лісовій миші вже нічого не страшно.

А кіт сидів на ляді до льоху і чув їхню розмову. Тієї миті господиня спустилася в льох наточити пива, кіт прошмигнув за нею, скік – і спіймав мишу. 0, це вже був інший танок! Хатня миша шмигнула в свою нору та й дивиться звідти, що поробляє її гостя.

Лісова миша враз отямилась, як відчула на собі котячі пазурі.

– О, любий котику, пожалій мене, а я тобі за те розповім казку, – мовила вона.

– Катай, – сказав кіт.

– Були собі колись на світі дві маленькі мишки, – спроквола почала вона, бо хотіла розтягти казку якнайдовше.

– І не тільки вони, – сказав кіт.

– І дістали вони шинку й захотіли її спекти, – повела далі лісова миша.

– Спекли, але не остудили, – сказав кіт.

– І винесли вони її на дах, щоб шинка добре прохолола, – мовила лісова миша.

– А самі й не скуштували, – сказав кіт.

– І прийшли ворон з лисові та й з’їли шинку.

– А я з’їм тебе, – сказав кіт.

Але тієї миті господиня заторохтіла лядою, кіт злякався й попустив пазурі. Лісова миша випорснула з них і шаснула в нору до хатньої миші. Звідти був другий вихід надвір, і вона відразу ж зібралась додому.

– І ти кажеш, що тобі добре живеться, краще, ніж мені? – мовила вона на прощання. – І ворогові не побажаю такого великого льоху й такого страшного кота. Я ледве вирвалася звідси жива.