Велика куряча місія - Народні

– Погляньте! Погляньте! Я знесла таке гарненьке яєчко! – кудкудакала молода біла курочка на ім’я Сніжинка, сидячи у кублі. – Воно таке біленьке та гладеньке…

– А у мене коричневе,– гордо глянула на неї сусідка, курочка, що звалася Зозулька. – Воно навіть краще, ніж твоє.

– Ні! У мене краще!

– А я кажу: в мене!

Курочки позлітали з кубел і стали одна навпроти одної – крила в боки, гребінці почервоніли…

– Цитьте! – прикрикнула на них поважна курка Ряба.

Вона на хвильку відклала вбік шматок вранішньої газети, який відірвався, коли газету затиснуло дверима сараю. Цій молоді тільки б кудкудакати! Хіба їх хвилює, що у світі робиться? Он у сусідньому районі пошесть довгоносиків. Бодай вони б усім курячим товариством туди вирушили, то, може, й урожай би врятували… Про те, як живуть-поживають кури за кордоном, теж цікаво дізнатися. У шматку газети, який Ряба знайшла учора на городі, надрукували статтю про страусів. Вихваляли їх неймовірно: пір’я в них знатне, бігають швидко, навіть кататися на них можна. Ряба тоді глянула на фото страуса – курка куркою, тільки дуже висока.

Вона зиркнула на молодих курочок поверх окулярів і суворо сказала:

– Чи ви забули, що скоро Великдень? Якщо хочете навчитися нести справжні великодні яйця, то сідайте і працюйте! Знесете біле яйце чи коричневе – немає різниці. Все одно їх фарбуватимуть у різні кольори, розписуватимуть чудернацькими знаками. Напередодні Великодня люди згадують, що яйце – символ народження Всесвіту і початку нового життя. От і вимальовують писанки та фарбують крашанки. Квіти розпускаються, земля відроджується після зими – і все це можна побачити на однісінькій писанці. Звісно, якщо придивитися. А хто приводить яйце у цей світ? Курка! Значить, курка є початком усього на світі! Недурно люди наскладали казок, у яких із яйця виникають чудернацькі світи і навіть саме сонце викочується...

Сніжинка із Зозулькою тільки дзьоби порозкривали. Ряба зиркнула на них і про себе гордо подумала: „Господиня все одно фарбуватиме лише ті яйця, які знесу я”.

Ряба знала собі ціну. Насправді вона не надто вірила в усі ці людські фантазії, але вважала, що молодим куркам про це знати не варто. А люди нехай собі тішаться, головне, щоб курей поважали. А ще, щоб не називали казку про курочку Рябу вигадкою. Ряба напевне знала, що та історія була чистісінькою правдою. Бо легендарна курка була її пращуром. Рябу назвали саме на її честь.

– От якби котрась із вас золоте яєчко знесла, як моя пра-пра-пра-пра-прабабуся…. – раптом сказала Ряба.

Молоді курочки голосно пирснули: казку про Рябину прадавню родичку вони чули мало не щодня.

– Дід те яйце бив – не розбив,– штовхнула в бік Сніжинка Зозульку.

– І баба била – не розбила! – зареготала Зозулька. – А мишка хвостиком вильнула – і бабах! Яєчко на шматки!

Ряба лише головою похитала:

– Вам би тільки гиготати! Але щодо мишки, то справді людські побрехеньки. Ніхто золоте яєчко не розбивав. – Курка на мить задумалася. А потім додала:

– Та й щодо курочки Ряби – теж не вся правда. Вона золотого яйця не несла. Його виготовив знаменитий ювелір Фаберже із золота й діамантів. І не одне, а близько 50. Сьогодні ці великодні яйця зберігаються в музеях і коштують величезних грошей. Але ж моделями ювеліру слугували саме Рябині яйця! А ви думаєте, з якого дива господиня до Великодня зазвичай фарбує яйця, які знесла я? І лише коли їх замало, бере ті, що знесли інші кури?

Зозулька й Сніжинка переглянулися.

– Отакої! Невже ТА САМА Ряба була вашою родичкою? – ледь чутно прошепотіли вони. – Це така честь, така честь…

– Правда, правда… – усміхнулася Ряба і знов узялася за газету. – Йдіть уже, пасіться. І запам’ятайте: моя пра-пра-пра-пра-прабабуся була дуже освіченою куркою. А освічені кури несуть значно кращі яйця…

Курочки подалися геть із курника.

– Із завтрашнього дня теж почну читати,– сказала Сніжинка. – Я бачила, як учора хазяйський синок ховав у кропиві якусь грубу книжку. Щоденник називається. Мабуть, цікавенна…

– А я на підвіконня злітатиму й серіали дивитимуся… Стану такою ж розумною, як господиня!

Курочки почали скубти травичку. Аж раптом…

– Рятуйте! Допоможіть!

Це був голос Ряби.

Сніжинка із Зозулькою мерщій кинулися назад до сараю. Кобець? Тхір? Лисиця? Однак у сараї нікого не було. Лише Ряба сиділа у гнізді, схлипувала й, заламуючи крила, повторювала:

– Цього не може бути! Цього просто не може бути!

– Що сталося? – в один голос запитали молоді курочки.

– Ось погляньте! – Ряба тицьнула пір’їною у шматок газети. – Якась неосвічена мексиканська курка на ім’я Рабаніта почала нести ЗЕЛЕНІ яйця. Тепер тільки й мови буде, що про неї… Всі захочуть до Великодня саме її яйця. Це ж не що-небудь, а натуральний екологічно чистий продукт! – І заголосила ще дужче.

Молоді курочки геть розгубилися. Що робити? Читати чи не читати? Нести яйця чи не нести? Запитань було надто багато…

Одначе тут до сараю поважно зайшов півень і сказав:

– Господиня завтра збирається яйця фарбувати. Рябо, не осором нашого двору! Дуже хочеться, щоб наші крашанки і писанки були, як завжди, найкращими.

– Справді збирається? Ти сам чув? – висохли Рябині сльози.

Вона відкинула шматок газети. Це ж треба – розхвилювалася через якусь мексиканську вискочку! Господиня й чути про неї не чула, й бачити – не бачила. Нести гарні яйця до Великодня для своєї господині – це її, Рябина, велика місія.

– Нумо, дівчата, гайда пастися. Завтра знесемо такі яйця, щоб їх і в музеї писанкарства не соромно було виставити.

Ніна Воскресенська

Художник Ольга Кузнєцова