Найпрекрасніша троянда світу - Ганс Андерсен
У саду однієї могутньої королеви були зібрані квіти усіх пір року, всіх частин світу. Та найбільше тут було троянд, улюблених квітів королеви, троянд усіх сортів і видів – від дикої і колючої шипшини із запашним листям до найгарніших троянд Провансу. Вони плелися по стінах палацу, обвиваючи колони й вікна, пробиваючись у коридори, і тягнулися аж до стель палацових покоїв. Яка чарівна багатоманітність запахів, форм і барв була в саду королеви!
Але в самому палаці панували смуток і горе. Королева лежала на смертельній постелі; лікарі пророкували їй близьку смерть.
– Єдиний засіб урятувати королеву, – мовив один із лікарів, – принести їй найпрекраснішу троянду світу, емблему найчистішої любові. Королева не помре, якщо побачить цю троянду, перш ніж закриє очі навіки.
І ось усі від малого до великого кинулися до постелі королеви з найрізноманітнішими трояндами, але, на жаль, серед них не було тієї, яка б дарувала їй зцілення. Та троянда квітнула в садах любові! Але якою саме вона була?
І співаки співали про найпрекраснішу троянду світу, але кожен співав про свою. Тоді кликнули клич по всій країні, звернулися до всіх сердець, що б'ються любов'ю.
– Ніхто ще не назвав справжньої троянди! – мовив мудрець. – Ніхто не вказав, де вона квітне. Не з труни Ромео і Джульєтти, не з могили Вальборги виросла вона, – хоча троянди з їхніх могил вічно даруватимуть солодкий аромат у переказах і піснях, – не із закривавлених мечів Вінкельріда, не зі священної крові, що бризнула з грудей героя, який поліг за батьківщину свою, – хоч і немає смерті солодшої за цю, немає троянди червонішої, ніж пролита за вітчизну крові! І не їй присвячує своє молоде життя людина, що проводить роки за роками, цілі дні і довгі безсонні ночі, доглядаючи за магічною трояндою науки!
– Я знаю, де квітне та троянда! – мовила щаслива мати, що прийшла до постелі королеви з маленькою дитиною на руках. – Я знаю, де треба шукати найпрекраснішу троянду світу – емблему вищої, найчистішої любові. Вона квітне на рум'яних щічках моєї гарненької крихітки, коли вона, підкріпившись сном, розплющує веселі оченята і з любов'ю та ніжністю усміхається мені!
– Ця троянда прекрасна, але є ще прекрасніша! – мовив мудрець.
– Авжеж, набагато прекрасніша! – мовила одна із жінок. – Я бачила її. Священнішої за цю троянду немає на світі, але вона була бліда, як пелюстки чайної троянди. Я бачила її на щоках королеви; вона зняла свою королівську корону і ходила всю довгу, нестерпну ніч, заколисуючи своє хворе дитя, плачучи над ним, цілуючи його і молячись за нього, як тільки може молитися мати в години страху за свою дитину!
– Священна біла троянда скорботи, велика влада її, але все-таки це не та троянда!
– Я бачив її, найпрекраснішу троянду світу, бачив перед вівтарем Господнім! – мовив благочестивий старий єпископ. – Вона сяяла, як світле обличчя ангела. Молоді дівчата йшли до причастя, щоб поновити обітницю, дану під час хрещення, і на їхніх свіжих щічках квітнули червоні і білі троянди. І ось перед вівтарем стояла одна молода дівчина; всію душею, повною небесної чистоти і любові, підносилася вона до Бога. Ось вона – чистісінька, вища любов!
– Благословенна така любов, але все-таки ніхто не назвав ще найпрекраснішої троянди світу! – мовив мудрець.
Раптом до кімнати увійшов маленький синок королеви; в його очах бриніли сльози, щоки були вологі; він ніс у руках велику розкриту книгу в оксамитовій оправі зі срібними застібками.
– Мамо! – мовив хлопчик. – Послухай, що я тільки-но прочитав!
І дитя сіло коло ліжка хворої і прочитало з книги про того, хто добровільно помер на хресті ради порятунку всіх людей, навіть ради поколінь, які ще не народилися!
– Немає понад цю любов!
І щоки королеви зарожевіли, очі широко розплющились: вона побачила, що з аркушів книги виросла раптом найчудовніша троянда світу, жива подоба тієї, що виросла з крові Христа, пролитої на хресті!
– Я бачу її! – мовила вона. – І довіку не помре той, хто бачив цю троянду, найпрекраснішу троянду світу!
