Ворона та лисиця - українські народні

Бо то була собі стара лисиця і не могла нічого де злапати. І лягла собі на болоті і лежить. Але прилетіла ворона, сіла на голові і дзьобає її очі. І тая лисиця перекинулася і злапала ворону. І ворона проситься в неї:

– Ти стара, і я стара – не псуй собі зубів, а пусти мене.

І каже до лисиці:

– Лети зі мною до мене до двора, там в дворі роблять масло, і ти будеш масло їсти, то не будуть тебе зуби боліти.

І прилетіла ворона з лисицею під браму і каже лисиці:

– А ликай масло!

Але вилетів пес і біжить за лисицею. І вона прибігла до своєї ями і влізла і питає своїх ніжок:

– А що ви, ніжки, гадали, коли до ями втікали?

– Ми гадали, щоб втікли і щоби нас масло не помастило.

І тая каже:

– Ну, то куплю вам черевички за те! А ви що, вушка, гадали, коли до ями втікали?

– Ми слухали, чи далеко масло за нами поспішає.

– Ну, то куплю золоті сережечки вам! А ти, що, хвосте, гадав, коли до ямки втікав?

– А я то за пень, то за колоду, аби масло лисицю помастило.

А вона тогди з ями:

– На, масло, хвіст, коли він такий!

Пес злапав за хвіст і лисицю з’їв.