Допомога зміїного царя - індіанська казка

Одного разу вождь спорядив сина з листом до сусіднього племені. На знак доказу, що посланець царської крові, дав глечик дивовижної краси.

Юнак зібрався в дорогу, коли дивиться: одноплемінники кидають камінці в річку. Сподобалася хлопцю забавка, тому й собі розмахнувся та жбурнув у воду глечик. Той, звичайно, відразу ж потонув. Злякався парубок: як іти до сусіднього вождя без предмета батькової влади? І додому боязно – доведеться розповідати про пригоду. Вирішив дістати посудину з річкового дна. Доплив до того місця, де глечик пішов під воду, та пірнув, набравши в легені якнайбільше повітря.

За юнаком спостерігали друзі. Чекали-чекали на товариша, а потім повернулися до поселення й розповіли вождю, що його син потонув.

Насправді ж ось що сталося. Щойно хлопець пірнув, як його схопили змії та потягнули до печери.

– Стань на сходинку! – наказали плазунки.

Побачив юнак, що там у розкішному кріслі сидить зміїний цар, а гадюк скрізь – аж кишить. Відчайдух сміливо зробив крок, але сходинка стала вищою. Ступив іще раз – знову виросла. Коли втретє підняв ногу, підступна немов підстрибнула.

– Ставай на сходинку! – підбадьорюють змійки.

Лише вчетверте хлопцеві вдалося піднятися на виступ.

– Дякую тобі за подарунок! Чудовий горщик! – відзначив зміїний цар. – Хочу віддячити. – І володар указав на пір’їну, що кружляла в печері. – Вона твоя!

Парубок простягнув руку – подарунок прослизнув між пальцями! Юнак тричі намагався вхопити пір’їну і скільки ж разів лишався ні з чим. Лише четверта спроба увінчалася успіхом.

– Бачиш бойову палицю? – знову заговорив зміїний цар. – Вона теж твоя.

Тільки з четвертого разу хлопець зумів ухопити зброю.

Зміїний цар похвалив гостя за наполегливість і дав такі вказівки:

– За три дні повертайся до батька. Як запитає, де був, кажи: «Знаю, що знаю». Ні в якому разі нічого не розповідай. Якщо ж колись знадобиться допомога, заплети у волосся чарівне перо, візьми бойову палицю та тричі вклонися сходу сонця – миттю з’явлюся.

Четвертого дня змійки провели юнака на те місце, де пірнув, допомогли вибратися на берег, вручили втрачений глечик, і хлопець повернувся до батька. Побачивши сина, вождь, який уже три доби перебував у скорботі, просто не тямив себе від радості.

– Де ти був?! – схвильовано вигукнув чоловік.

Парубок тільки тихо відповів завченою фразою і вхопив тата в міцні обійми.

…Минав час. Батько із сином жили спокійно та щасливо. Коли це одного дня на плем’я напали могутні вороги, оточивши поселення. Вождь був у відчаї. Тут юнак і згадав про слова річкового царя:

– Володар змій обіцяв допомогу. Настав час!

Отож парубок заплів у волосся чарівне перо, взяв бойову палицю, пішов на найвищий пагорб у селищі та тричі вклонився сходу сонця.

Умить перед ним з’явився зміїний цар:

– Чого хочеш, друже?

– На нас напали вороги, – повідомив син вождя. – Моєму батькові потрібна допомога.

– Іди та скажи, що боятися нічого. До сходу сонця все владнається.

Повернувся хлопець і переказав вождеві слова зміїного володаря. І справді: підійшли вороги до селища, проте відразу, немов за помахом чарівної палички, відступили. А вранці всі побачили, що вороги міцно зв’язані змійками, немов мотузками.

Вождь уклав мирну угоду з ворогами, і відтоді плем’я зажило у спокої. Ось як допомогла дружба з володарем змій!