Кравець і велетні - угорська казка

За сімома морями жив собі кравець. Був той кравець бідний, найбідніший на селі. Навіть сяк-так прохарчуватися не міг; тому поїхав в інше село, де його ніхто не знав.

Пішов кравець просто в корчму й замовив собі дві пляшки вина. Ще й першої пляшки не випив, а вже почав вихвалятися:

– Немає в світі такого чоловіка, щоб мене подужав!

Випивши другу пляшку, кравець сказав:

– Я такий дужий, що за одним помахом сім чоловік убиваю.

А в те село внадилися два велетні-злодії. Кожної ночі нападали вони на село і ніколи не поверталися з порожніми руками.

Почув суддя, що в село прийшов чоловік, такий дужий, що сімох за одним помахом убиває.

Пішов суддя до кравця й питає:

– Це ти отой силач, що сімох за одним помахом убиваєш?

– Та вже ж я, а не хто інший,– відповідає кравець.

– Не треба, щоб ти зразу убив аж сімох,– каже суддя.– Досить буде, якщо ти вб’єш лише двох. Але ці двоє – велетні.

– Пусте,– гордовито відповів кравець.– Я швидко впораюся з ними.

– Якщо вб’єш їх, дамо тобі шість возів золота,– пообіцяв суддя.

Кравець подумав і каже:

– Так я не згоден.

– Невже цього тобі мало? – здивувався суддя.

– Та ні, не те,– похитав головою кравець.– Але стільки золота навіть я не зможу віднести додому. Додайте до кожного воза ще по шість волів.

– Гаразд,– згодився суддя і пішов додому, а кравець заховався, щоб вистежити велетнів.

Настала ніч. Прийшли в село велетні. Оце були страховища! Кожен заввишки з доброго дуба. І в кожного на плечах здоровезний мішок, що й сотня людей не підійме. Накрали велетні багато добра, наклали повні мішки й пішли в ліс. А кравець – слідом за ними. У лісі велетні наїлись, напились і незабаром так захропли, аж у десятому селі вікна дрижали. Кравець поліз на високий дуб, зірвав жолудь і поцілив вищого велетня прямісінько в ніс.

Жолудь таки добре стукнув велетня по носі. Велетень почухався й штовхнув другого велетня під ребра:

– Не чіпай мене, я хочу спати! – пробурмотів він.

– А я до тебе й не торкався,– відповів менший.

Велетні знову позасинали.

Кравець знову зірвав жолудь і влучив більшому велетневі в ніс.

Велетень сердито штовхнув товариша під ребра:

– Гляди, бо зараз буде тобі...

– Ти що, здурів?! – відповів другий велетень.

Знову позасинали велетні.

Кравець втретє зірвав жолудь та й вліпив більшому велетню по лобі.

От розгнівався здоровань! Не сказавши ні слова, підскочив, схопив

товариша за кожух, підняв високо в повітря і так зацідив ним об землю, що той кілька разів перевернувся через голову.

– Ага, як ти такий, то я тебе вб’ю! – гукнув менший і вирвав з корінням дуба. Більший велетень теж вирвав дуба. А це було саме те дерево, на якому сидів кравець.

Як замахнеться більший велетень дубом – кравець через половину лісу перелетів. Та так гепнувся об землю, що вирив на тому місці здоровезну яму.

Раптом він почув страшенний крик і гупання.

Прибіг на те місце, де залишив велетнів,– аж бачить: обидва лежать нерухомо. Вони так влучно гахнули дубами один одного, що обоє впали мертві.

Побачивши, що велетні вже не дихають, кравець спокійнісінько пішов у село.

– Ну, пане суддя,– сказав він,– хоч і важко було, але я впорався з ними.

Не повірив суддя кравцеві, аж поки сам не переконався, що велетні мертві.

Отож довелось судді віддати кравцеві шість возів золота та ще й запрягти у ті вози по шість волів.

Повернувся кравець у своє село й зажив собі щасливо й весело.