Галька й валіза - Народні
За два тижні ми з мамою збиралися їхати до моря, і я вже почав складати речі у валізу. Галька з'явилася саме тоді, коли я розмірковував, брати із собою настільний хокей чи не брати.
– Збираєшся? – Галька зітхнула. – А я ніколи не бачила моря.
– Я тобі фотографію привезу! – пообіцяв я.
– І мушель! – додала Галька. – Штук десять. Найгарніших!
– Вистачить і однієї! – сказав я. – У валізі й так обмаль місця!
Я відкинув кришку валізи, і Галька побачила, що вона заповнена моїми іграшками: олов'яними солдатиками й машинками, гарматою і танком на батарейках, умістився навіть футбольний м'яч.
– Ти нічого не забув? – посміхнулася Галька.
– Велосипедний насос! – згадав я.
Одначе з насосом валіза ніяк не хотіла закриватися.
– Виклади щось! – порадила Галька.
– Що?
– Щось непотрібне.
– Всі іграшки потрібні! – сказав я й сів на кришку. Валіза затріщала, але не піддавалася.
– Ця замала! – сказала Галька. – Більша є?
– Лише мамина! – і я дістав з-під шафи велику валізу.
– Ого! – вигукнула Галька. – У таке валізище навіть я уміщуся!
І вона миттю пірнула туди. Згорнулася на дні калачиком і закрила кришку.
– Так зручно, що навіть вилазити не хочеться!
Однак за мить Галька виглянула з валізи.
– Знаєш, Юрчику, я дещо придумала: а чи не поїхати мені до моря в цій валізі?
– А як мама повезе свої речі? – запитав я.
– У твоїй валізі, звичайно!
– А іграшки?
– Егоїст! – обурилася Галька. – Тільки про себе й думаєш!
І вона, закопиливши губи, сховалася назад.
– Добре, добре! – я постукав по кришці. – Лише боюся, мама не дозволить тобі їхати в її валізі!
– А ми їй нічого не скажемо! Зробимо сюрприз!
– А він їй сподобається? – засумнівався я.
– Ще б пак! – сказала Галька. – Знаєш, як вона мене любить!
І ми негайно почали тренування з перенесення тендітного вантажу у валізі.
Перша спроба закінчилася невдало.
– Яка важка! – я аж захекався. – У тобі, напевно, тридцять кілограмів!
– Сам товстий! – образилася Галька. – Я важу двадцять чотири з половиною кіло!
Я знову спробував підняти валізу, і знову невдало.
– Слабак! – пхикнула Галька. – Мало каші їв!
– Не люблю кашу!
– Отож-бо й воно! – Галька вигулькнула з валізи, як зозуля з годинника. – Тепер будеш їсти лише „Геркулес”. Сил набиратися. Адже крім мене тобі доведеться нести й мої речі!
– Які речі?!
– Потрібні! – Галька стала загинати пальці. – По-перше, синя й червона спіднички. По-друге, чотири кофтинки. По-третє, блакитні босоніжки, кімнатні тапочки, туфлі. По-четверте, сукні. У синій горошок, з ромашками, дзвіночками й незабудками! По-п'яте, гольфи!..
Пальці на руках закінчилися, і Галька почала загинати на ногах.
– Ще б чого! – перебив я Гальку. – Все це навіть у мамину валізу не поміститься!
– Покладемо у твою!
– А мамині речі? – нагадав я.
– Не хвилюйся! – посміхнулася Галька. – Виділимо місцинку під халат і капці!
– Але я думаю...
– За тебе буду я думати! – сказала Галька. – А ти тренуйся!
Я зітхнув і, зібравши сили, поволок валізу.
Саме в цей час з роботи прийшов тато. З новенькою валізою.
– Гляди, яку гарну валізу я придбав для мами! – сказав він.
– Клас! – похвалив я. – А стару куди подінемо?
– Викинемо! – відповів татко. – Навіщо у квартирі зайвий мотлох?
Він підняв валізу з Галькою. Подружка сиділа тихо, як мишка.
– Ого! – вигукнув тато. – Ти що туди поклав?
– Потрібні іграшки! – збрехав я.
– Тут не менше тридцяти кілограмів!
Аж тут у валізи відірвалася ручка. Галька стрімголов викотилася прямісінько під ноги таткові.
– Оце номер! – сказав тато й взяв мене за вухо. – Ану, розбишако, зізнавайся, що ви знову придумали!
Довелося все розповісти.
– Артисти! – засміявся тато.
Я теж захихотів, за компанію. Утім Гальці було не до сміху.
– Зрадник! – сказала вона. – А зі зрадниками я не знаюся!
І пішла, голосно грюкнувши дверима.
З Галькою я помирився лише перед від'їздом. Вона прийшла провести нас із мамою. Мені було так сумно з нею прощатися, що я вирішив привезти їй повнісіньку валізу мушель. Якою б важкою вона не була. Стану їсти кашу богатирськими порціями, і Галька переконається, що я сильний, як Ілля Муромець!
Юрій Лихолєтов
Художник Анна Сарвіра
