Листоноша та королiвна - українські народні
У короля Вайтляндії Артура була чарівна, але дуже пихата донька. Звали її Трояндою. Дівчині подобалося закохувати в себе принців і королів, а потім відмовляти, коли вони пропонували їй руку і серце.
Один із сусідніх правителів – король Хавроній до того образився на Троянду, що пішов війною проти її батька. Невдовзі він підійшов з армією до столиці Ваатляндії, взявши її в облогу.
Король Артур, що воювати не вмів, занепав духом:
– Ось до чого довела твоя пихатість, – мовив доньці,– тепер Хавроній візьме тебе силою. Ще й моє королівство знищить.
– Він найстарший і найогидніший з усіх залицяльників, – відповіла Троянда. – Нам треба попросити допомоги у твого брата і мого дядька – короля Вольдемара.
– Але ж ми оточені.
– Нічого. Напишемо десять листів і відправимо десять добровольців. Хтось обов’язково дійде.
– Гаразд, – погодився батько. – Коли з цього нічого не вийде, доведеться тобі одружитися з Хавронієм. Я не можу жертвувати своїм народом навіть заради тебе.
Десятеро добровольців знайшлися швидко. Троянда сама давала кожному листа. Юнаки вишикувалися в ряд, не наважуючись подивитися на принцесу. Лише один – листоноша Грегор не зводив з неї очей. Він і хотів би відвести погляд, але не міг. Троянда була його давнім таємним коханням.
Вручаючи йому листа, королівна на мить зустрілася з Грегором поглядом і вперше в житті почервоніла. Очі хлопця горіли таким вогнем, що могли пропалити й залізо. Такого закоханого погляду їй ще ніхто і ніколи не дарував.
Після церемонії Троянда була дуже злою на себе, адже не змогла залишитися байдужою під поглядом якогось листоноші. Вона навіть ні за що нагримала на слуг, чого ніколи раніше не було.
Тієї ж ночі посильні вирушили у дорогу, і всі як один потрапили в полон. Та тільки в дев’яти були знайдені листи до короля Вольдемара. У десятого – листоноші Грегора – листа не виявилось. Йому дозволили йти далі.
Працюючи з дитинства листоношою, Грегор навчився писати будь-яким почерком, який хоч раз бачив. Тому він вивчив лист короля Артура на пам’ять і знищив його. А коли пройшов бойові порядки Хавронія, знову написав послання. Навіть сам Артур не відрізнив би тепер свого листа від написаного Грегором.
У першому ж селі листоноша взяв коня і через добу вже був у короля Вольдемара. Той прочитав переписаний хлопцем лист, швидко зібрав військо і вирушив до Вайтляндії.
Хавроній не наважився битися з Вольдемаром. Знав, що у того армія сильніша, і відступив.
На радощах король Артур дав святковий обід і запросив на нього листоношу Грегора. Дізнавшись про це, принцеса обурилась:
– У мене не буде апетиту в присутності простолюдина.
Але батько наполіг на своєму:
– Він уже не простолюдин, а герой, який врятував королівство. Та й тебе теж.
Троянда змушена була змиритися, та протягом всієї трапези жодного разу не глянула в бік листоноші.
– Грегоре, – звернувся до хлопця король, коли обід закінчувався, – тепер ти повинен сказати нам своє найпалкіше бажання. Обіцяю, що виконаю його не зважаючи ні на що.
Почувши слова батька, принцеса зиркнула на листоношу. Зустрівшись із палаючим поглядом хлопця, вона легко прочитала там його найбільше бажання і сердито відвела очі.
Не відриваючи погляду від Троянди, Грегор відповів:
– Найбільшим моїм бажанням було врятувати королівство і принцесу. Це бажання вже збулося.
– Тоді я жалую тобі титул придворного листоноші, – мовив король.
Відтоді Грегор жив у палаці короля і виконував нові обов’язки.
У той же час принцесі почали надходити листи без підпису. Вони були такими ніжними, щирими, так гарно описували красу Троянди, що дівчина читала їх з великим захопленням і хвилюванням. От тільки хто їх пише? Хто її так любить?
Тоді вона доручила своїй покоївці таємно дізнатися звідки надходять листи. І через два дні та доповіла: в поштовій кареті, яка приходить у місто, цих листів не було, в палац вони теж потрапити не могли.
Троянда про все здогадалася. Звичайно ж, непомітно підкидати їй листи міг лише листоноша. Від спогадів про його закохані погляди та палкі слова з листів її серце почало битися швидше, а очі засвітилися радісним вогнем.
Але ж вона королівна, а він простий листоноша. Дівчина рішуче підвелася, взяла в руки листи і без попередження пройшла в його кімнату.
Побачивши в дверях королівну з листами в руках, хлопець з переляку навіть забув уклонитися.
– Твої листи? – гордо піднісши голову, запитала Троянда. – … Мовчиш, значить твої. Певне у тебе запаморочилась голова від уваги мого батька – короля Артура. І ти набрався нахабства писати мені про свої образливі фантазії. Я прошу більше ніколи мене не турбувати.
Вона підійшла до комина, кинула листи у вогонь і вийшла.
Повернувшись від Грегора, Троянда сіла до дзеркала, і сумно подивилась на себе. Адже вона більше ніколи не прочитає ніжних, палких слів хлопця, а можливо й не побачить його закоханного погляду.
А листоноша відтоді захворів. Ледве піднімався з ліжка для рознесення пошти. При цьому почав помилятися, кидаючи листи не в ті скриньки. Про його помилки доповіли королю. І його величність викликав Грегора до себе.
– Що с тобою? – запитав. – Лікар не знаходить у тебе ніякої хвороби.
Листоноша мовчав. Він не міг обманути свого короля. І тим паче, не міг сказати йому правду.
– Тоді зробимо так, – не дочекався відповіді Аартур, – два місяці поживеш удома, відпочинеш, а потім знову візьмешся до роботи.
Грегор промимрив щось схоже на подяку, вклонився і пішов збиратись додому.
Минуло кілька днів. Королівна так і не обрала нікого в чоловіки. І король вирішив оголосити лицарський турнір за її руку. В усі боки були відправлені посланці, аби сповістити про проведення змагання.
Дізнавшись про це листоноша зовсім зліг. Мати запросила до нього стару ворожку.
Бабуня оглянула хлопця, послухала. Потім довго роздивлялася його долоню й нарешті сказала Грегорові:
– Дарма ти приховуєш від усіх свою тугу. Тебе люблять у місті, і королівна до тебе не байдужа.
– Не правда, – спалахнув хлопець,– вона спалила мої листи і сказала, що я ображаю її, освідчуючись в коханні.
– Ти слухай мене, а не королівну. Троянда молода, гаряча, деколи не відає, що каже. Тобі ж треба взяти участь в лицарському турнірі.
– Та я не вмію ні на мечах битися, ні з лука стріляти.
– Зате оду кохання складеш найкраще, а за інше не хвилюйся.
Ворожка замовила лати для хлопця в найкращого коваля королівства. Від неї в місті дізналися, що Грегор братиме участь у змаганнях.
Один дід приніс йому великого старовинного меча:
– З цим мечем ще ніхто не програва битв, – сказав він,– і ти не програєш. Він не простий, може сам вражати противника.
Після діда до Грегора завітав конюх. Він привів чудового міцного коня й сказав:
– Цей кінь допоможе тобі. Такого більше ніде в світі немає.
Потім був один мисливець, який приніс лук і три стріли.
– Ним ти обв’язково виграєш, – мовив він,– ці стріли самі летять у ціль.
І останнім до Грегора прийшов коваль. Він приніс замовлені лати і від себе подарував списа з круглим щитом, на якому була зображена велика біла троянда з чотирма пелюстками.
– Цей спис ніколи не зламається, а лати і щит захистять тебе. – запевнив він і додав на прощання,– Всі ми на твоєму боці. Бо ми любимо нашу принцесу, а вона покохала тебе.
Хлопець хотів заперечити, але коваль не слухаючи його пішов з хати.
В день турніру на величезному стадіоні зібралися всі жителі міста. Центральну ложу зайняли король із принцесою. А двадцять лицарів, учасників змагань, виїхали в центр поля.
– В першому турі кожний повинен прочитати оду кохання королівні, – оголосив король.– А Троянда визначить п’ять переможців, які продовжать боротьбу.
Лицарі по доному почали під’їжджати до центральної ложі, представлятися і читати свої оди.
– Лицар білої троянди, – не піднімаючи забрала у шолома представився Грегор.
Його ода була найкращою і викликала найбільше захоплених вигуків і оплесків.
Принцеса після перших же слів упізнала невідомого лицаря. Вона ще не забула рядків із спалених листів Грегора. Але Троянда не хотіла визнати, що вже закохалася в листоношу. І, вибираючи п’ять найкращих од, не включила в них оду Грегора.
Тоді втрутився король Артур.
– Чому ти відкинула лицаря білої троянди? – звернувся до неї,– Може ти знаєш хто це, і в тебе є причини бути несправедливою?
– Ні, ні, – поспішила відповісти королівна,– я випадково пропустила цього лицаря.
І включила його в першу п’ятірку.
– У другому турі, – знову заговорив король,– п’ять обранців принцеси на повному скаку повинні тричі вистрілити у три мішені. Двоє найкращих стрілків вийдуть у третій тур.
Після чотирьох перших учасників король оголосив:
– П’ятим стрілятиме невідомий нам лицар білої троянди.
Тричі просвистіли над землею стріли і весь стадіон вибухнув захопленими вигуками. Лицар тричі влучив у центр мішеней.
– А тепер останній тур,– знову взяв слово король.– Битися на списах та мечах за руку принцеси будуть принц Парерський та Лицар білої троянди.
Противники зайняли позиції в протилежних кінцях стадіону, пристебнули до поясу мечі, узяли в ліву руку щит, в праву спис і рушили назустріч один одному, розганяючи коней.
Грегор націлив свого списа в середину щита принца, а той, в останній момент спрямував свій спис у голову противника.
Від потужного удару принц Парерський вилетів з сідла. А його спис пройшов мимо шолома Грегора, бо той встиг відхилити голову.
Глядачі вболівали за лицаря білої троянди. Принца Парерського всі знали як жорстокого, самозакоханого правителя. Королівна теж, навіть не помітивши цього, переживала за Грегора і коли він брав гору, її обличчя мимовільно засвічувалось радістю.
Після падіння принц швидко підвівся, відкинувши спис, і вихопив меч. Те саме зробив і лицар білої троянди, зіскочивши з коня. Листоноша ніколи не вчився мистецтву боя, але сміливо кинувся на противника. Принц Парерський нічого не міг зрозуміти в атаках Грегора. Вони велися не за правилами. Удари, здавалося, сипалися з усіх боків одночасно.
І ось принц Парерський пропустив одразу кілька атак і упав на землю не піднімаючись. А Грегор скинув шолом, викликавши цим бурхливі оплески стадіона. Очі хлопця сяяли неперевершеною радістю.
Вся душа принцеси теж сміялася та співала від щастя. Але надмірна пиха не давала прорватися почуттям.
За правилами турніру Троянда підійшла до юнака, поклала свою хусточку йому в руку й, не піднімаючи очей, мовила:
– Весілля відбудеться в той день, коли ти, лицаре, принесеш мені білу троянду з чотирма пелюстками, як на твоєму щиті.
– Але ж такої троянди не існує, – захвилювався листоноша.
– Тобто ти відмовляєшся від одруження зі мною? – запитала нещадна дівчина.
– Ні, ні, – поспішив відповісти Грегор,– я завтра ж вирушу на пошуки цієї троянди.
Королівна під невдоволений гул глядачів залишила стадіон.
Але умову турніру вона виконала – день весілля призначила. І ніхто їй не міг нічого заперечити.
Після того Троянда закрилася в своїх палатах і весь вечір проплакала. Їй було жаль Грегора, який подасться на безплідні пошуки і може ніколи не повернутися. Жаль себе і свого кохання до простого листоноші. Жаль батька, який так і нічого не зрозумів у всьому, що сталося. Жаль свій народ, який так її любив, а тепер, мабуть, зненавидить за жорстокість.
Тим часом листоноша повернувся додому й почав збиратися у подорож. Ввечері до нього зайшла ворожка, яка порадила йому брати участь у турнірі.
– Якби не обернулося все так, я б ніколи не сказала тобі того, що скажу тепер. Ні спис, ні лук із стрілами, ні меч не були чарівними. Влучало в мішень і перемагало в бою твоє кохання. Знай, кохання допоможе тобі і цього разу.
Наступного ранку Грегор осідлав коня і вирушив у дорогу, взявши з собою подаровані щит і меч.
Минаючи міста, села, він запитував усіх зустрічних про білу троянду з чотирма пелюстками. Але ніхто не міг нічого йому сказати.
У подорожах по різних державах минув рік. В один із вечорів Грегор сидів у дорожному шинку і думав, що робити далі. Про квітку з його щита ніде не знали. Хлопець довго дивився на зображення троянди і уявляв собі кохане обличчя принцеси. Він пам’ятав на ньому кожну рисочку.
В якийсь момент Грегорові здалося, що перед ним сама принцеса. Хлопець струсонув головою і ще раз подивився на щит. Зображення троянди на ньому зникло. А на столі перед листоношею лежала жива, величиною з голову, біла троянда з чотирма пелюстками.
Намальована квітка ожила. Від радості хлопець застрибав, наче дитина. Потім акуратно загорнув квітку, осідлав коня і щодуху помчав додому.
Лише перед дверима палат королівни Грегор зупинився. Як зустріне його дівчина? Чи не вижене знову?
А в цей час Троянда сиділа в своїй вітальні за столом. За рік дівчина схудла, змарніла від туги. Скільки разів картала вона себе за жорстокість до листоноші.
Раптом двері відчинилися і в кімнату увійшов Грегор із білою трояндою в руках. Королівна від несподіванки підвелася з крісла.Але вона зупинилася лише на мить. За час розлуки від її пихатості не лишилося й сліду. Дівчина із сльозами на очах кинулася назустріч лицарю білої троянди.
Через три дні було гучне весілля, на якому листоноша і королівна були найщасливішими людьми на землі.
