Щиголь - литовська казка

Жив собі один господар – великий жмикрут і шахрай. Ніколи він наймитам усього заробітку не виплачував, кожного обдурював. Ніхто до нього не хотів іти на роботу. Тоді прийшов до нього парубок Пятрас і каже:

– Чи не хочеш мене на рік найняти?

А господар і каже:

– Зроби ласку, наймися до мене, я вже челяді шукаю.

Потім питає:

– Що ти просиш за роботу?

– Я нічого не хочу, тільки по закінченні року, перед тим як піти від тебе, я дам тобі одного щигля – того мені буде досить.

Господар подумав: хіба воно болітиме, та сам собі щиглів дає. Домовилися.

Посилає пан наймита в будень на роботу, а в святкові – череду пасти. Якось наймит побачив, що бики не стоять, розсердився, підбіг до одного й дав йому щигля в лоба – бик так і впав неживий. Господар уздрів оте диво – злякався: тож і йому так буде!

Що ж робити? Підбіг до свого пана поскаржитися:

– Паночку, що мені робити? Найняв такого наймита, який іншої плати за працю не хоче, тільки одного щигля мені дасть. Щойно бика він щиглем убив – а мене ж іще легше щиглем убити.

Пан господареві таке порадив:

– Посилай його ввечері у мій овес; там є приручені ведмеді, побачать його і роздеруть.

Зрадів господар, прийшов додому, а ввечері й каже:

– Любий Пятрасе, іди поглянь, чиясь кобила в пайовому вівсі пасеться, злови її й приведи додому.

Узяв наймит недоуздок та й пішов.

«Слава богу,– зрадів господар,– ну, вже роздеруть його ведмеді!»

Та Пятрас знайшов у вівсі двох ведмедів. Надів недоуздок, привів їх у сіни та й прив’язав до ступи. А сам ліг у кімнаті й хропе. Почув господар та й каже:

– Пятрасе, я ж тебе посилав овес стерегти, а ти розлігся тут.

А той відповідає:

– Та я ж із вівса привів чиїсь дві кобилки.

– Де ж ти їх подів?

Засвітив господар свічку і пішов подивитися. Дивиться, аж біля ступи ведмеді стоять. Дуже перелякався господар і пішов знову до того самого пана.

– Пане, ради бога, рятуй, як можеш, бо мій наймит привів двох ведмедів і прив’язав до ступи.

А пан йому радить:

– Я знаю одного дуба, чортами обсадженого,– і ніхто не може його зрубати. Пошли наймита, хай зрубає його.

Прийшов господар додому й каже:

– Іди, Пятрасе, і зрубай дуба,, бо з маєтку велять рано-вранці хуру дров привезти. Іди сьогодні ж увечері.

Узяв наймит сокиру і пішов до того дуба. Зрубав дуба й поколов на поліна. А в дубі чорт сидів; узяв наймит його, привів у двір, прив’язав до ступи, а сам ліг спати.

Питає господар:

– Чи ти був там, куди я тебе посилав?

– Був, зрубав і поколов.

– А ти нікого в дубі не бачив?

Наймит каже:

– Та знайшов якесь опудало, привів он додому й прив’язав до ступи.

Пішов господар хутенько подивитися, а як побачив чорта, прив’язаного до ступи, то до смерті перелякався. Побіг і просить пана:

– Дорогий паночку, що ж мені тепер робити? Вже й чорта привів і прив’язав до ступи.

А пан і каже:

– Я тобі дам папір. Пошли його в одне місто; хто б до того міста не заходив – ніколи назад не повертався, бо там живуть головорізи.

Прийшов господар додому й показує наймитові той папір.

– Пятрасе, що ж маємо робити? На пошту пан посилає. То ти пішки підеш чи поїдеш верхи до того міста? Ось пан папір дав: там його три сотні золотих.

– Поїду, але ти дай мені конопель і бочку смоли.

Господар приніс. Наймит віддав усе прив’язаному чортові, а той сплів з конопель батога й вимочив на нього усю бочку смоли. Потім запріг клишоногих ведмедів: чорт сів за кучера, а Пятрас за пана – та й поїхали.

Коли були вже недалеко від міста, наказав батогом вимахувати – шибки у місті так і посипалися. Всі кинулися дивитися: що це за голос такий, аж шибки дзвенять. А як побачили пана, що на ведмедях приїхав, зацікавилися:

– Що, паночку, хочеш?

Показав наймит папір:

– Ось маю папір від свого пана Тут у вас його три тисячі золотих.

Усі божаться, що це неправда, що ніяких панових грошей у них немає. Тоді наймит каже кучерові:

– Свисни батогом!

Той як свиснув – усе місто кинулося благати:

Не свисти, паночку, зараз віддамо!

Склалися усі, віддали гроші ще й просять, щоб скоріше додому їхав. Пятрас забрав гроші, привіз додому, віддав господареві й каже:

Господар як почув ті Пятрасові слова, впав на коліна:

– Пятрасе, любий, хоч усе моє господарство забирай, тільки не вкорочуй мені віку!

Забрав наймит у нього все майно й розділив між тими, кому господар не заплатив за працю, а сам хтозна-куди зник.

Може, й тепер десь ходить по білому світу, лякаючи щиглями отаких господарів-крутіїв?