Хлопчик-богатир - ескімоська казка

Жив у промисловому селищі сирітка з бабусею. Мешканці цього селища полювали на китів, моржів і нерп.

Хлопчик нікуди не ходив, бо не мав у що одягтися. Цілу зиму сидів удома. Бабуся виробляла й шила шкури, за що одержувала шматок м’яса й жиру. Влітку сирітка жебрав у рибалок, як усі сироти та вдови, і за ескімоськими звичаями діставав шматок м’яса чи рибину.

Одного разу йому дали великий шматок м’яса. Хлопчик сказав:

– Я закопаю м’ясо в землю. Узимку, коли в нас не буде чого їсти, воно знадобиться.

Пішов хлопець у тундру й закопав м’ясо. Узимку, коли вже несила було терпіти голод, бабуся мовила внукові:

– Я помираю з голоду! Сходи і відкопай м’ясо.

Хлопчик надів бабусин одяг і пішов у тундру.

Ось він одкопав те м’ясо, почав витягати з ями. Раптом з-під м’яса побігли миші – вони згризли майже весь шматок. Сів хлопчик і заплакав. Тут вийшла велика миша – мишача мати, глянула на нього та й каже:

– Не чіпай м’яса, залиш його моїм дітям!

– А ми з бабусею що їсти будемо? – запитує хлопчик.

– Я зроблю тебе дужим і прудким.

Загорнув хлопчик яму, після цього велика миша почала лизати йому руки – і виросли в нього великі сильні руки. Почала миша лизати йому плечі – і затріщав бабусин одяг. Тоді він якомога швидше скинув кухлянку, штани, а миша заходилася лизати йому боки; лизала доти, доки не облизала всього. Став хлопчик богатирем.

Бабусин одяг уже не годився на нього...

Так голий і пішов додому хлопчик-богатир.

– Ну, а де ж м’ясо? – питає бабуся.

– Не міг сьогодні відкопати. Піду завтра!

Чує бабуся – щось дуже важка хода в онука, глянула на нього та й каже:

– Бач, який ти великий виріс, а я й не помітила.

Тим часом у селищі зчинився крик. Хлопчик-богатир

схопив свого молотка і побіг на той крик. Він побачив двох білих ведмедів, за якими гналися мисливці. Тоді хлопчик-богатир випередив молодшого брата господаря стійбища, який добре кидав списа, і спитав у нього:

– Чий ведмідь?

– Твій! – відказав той глумливо.

Випередив хлопчик-богатир самого господаря стійбища, який і бігав прудко і списа кидав добре, спитав у нього.

– Чий ведмідь?

– Твій! – відповів господар.

Тоді хлопчик наздогнав першого ведмедя і спіймав його за задню лапу. Обернувся ведмідь, а хлопчик його стук по голові – і вбив. І другого спіймав за лапу. Обернувся ведмідь, хлопчик стукнув його молотком по лобі і вбив. Закинув хлопчик одного ведмедя на одне плече, а другого – на друге і приніс їх до своєї землянки. Каже бабусі:

– Розбери ведмедів і розділи м’ясо поміж бідних.

Перелякалася бабуся і звеліла однести здобич господареві стійбища.

– Я не вкрав, а вбив ведмедів! – відказав онук.

Не вірить бабуся:

– Ти брешеш. За ескімоським звичаєм господар дає мисливцеві шматок м’яса, а решту забирає собі!

– Я запитував. Господар сказав, що звірі мої!

Нагодував хлопець ведмежим м’ясом усе стійбище.

А вранці господар прислав наймита, щоб хлопець приніс йому ведмедів.

Хлопець сказав:

– Ведмеді мої, і їх уже немає, їх з’їли голодні!

Прийшов другий наймит і переказав, що господар велить вийти битися з ним. Забідкалася бабуся, а хлопець відповів:

– У мене немає одягу!

Дали йому хутряні штани, і вийшов хлопець у коло.

Переміг він господаря, а братам сказав:

– Якщо любите брата, виходьте битися!

Але брати перелякались і не вийшли.

Хлопець-богатир оселився в землянці господаря стійбища, а їжу ділив усім порівну, щоб ніхто більше не голодував.