Козеня, яке вміло лічити до десяти - Альф Прьойсен

Жило собі маленьке Козеня, яке навчилося лічити до десяти, якось підійшло воно до великої калюжі, стало над нею як укопане і довго дивилося на себе у воді.

А тепер послухайте, що було далі.

– Один! – сказало Козеня.

Це почуло Теля, яке гуляло поблизу й скубло травичку.

– Що це ти робиш? – спитало Теля.

– Я сам себе полічив, – відповіло Козеня. – Хочеш, я й тебе полічу?

– Якщо мені не болітиме, то полічи, – сказало Теля.

– 3овсім не болітиме. Тільки ти не ворушись, і тоді я зможу тебе полічити.

– Ні, я боюся, і моя мама, мабуть, не дозволить, – промовило Теля, задкуючи.

Але Козеня не відступалося і сказало:

– Я – це один, ти – це два. Один, два!

– Ма-а-мо! – заревло Теля і почало плакати.

Враз до нього підбігла корова із дзвіночком на шиї.

– Ти чого плачеш? – спитала Корова.

– Козеня мене полічило! – поскаржилося Теля.

– А що це таке? – спитала Корова.

– Я вмію лічити до десяти. Ось послухайте: один – це я, два – це Теля, три – це Корова. Один, два, три!

– Ой, воно вже й тебе полічило! – заревло Теля.

Коли Корова це зрозуміла, вона дуже розсердилася.

– Я тобі покажу, як знущатися з мого Телятка та з мене! Ану, Телятку, даймо йому духу!

І Корова з Телям кинулися до Козеняти. Козеня перелякалось, підскочило, як ужалене, і подалось геть по моріжку. А Корова й Теля за ним.

Недалеко на пасовиську стояв Бичок. Він колупав рогами землю і підкидав угору кущики трави. Теля й Корова протупотіли повз нього.

– Чого ви женетеся за цим малесеньким Козеням? – спитав Бичок.

– Бо воно нас полічило!

– Але ми його спіймаємо! – сказала Корова.

– Один – це я, два – це Теля, три – це Корова, чотири – це Бичок. Один, два, три, чотири! – сказало Козеня.

– Ой, воно вже й тебе полічило! – захлипало Теля.

– Ну, це йому так не минеться! – заревів Бичок і разом з усіма кинувся доганяти Козеня.

Обабіч дороги походжав Кінь і скуб травичку. Побачивши тварин, які мчали як очманілі, він закричав:

– Куди це ви біжите?

– Женемося за Козеням, – відповіла Корова.

– Воно нас полічило, – запхикало Теля.

– А йому ніхто не дав такого права! – проревів Бичок.

– А як же воно це робить? – спитав Кінь.

– Дуже просто, – сказало Козеня. – Ось як! Один – це я, два – це Теля, три – це Корова, чотири – це Бичок, а п'ять – це Кінь. Один, два, три, чотири, п'ять!

– Ой, воно вже й тебе полічило! – сказало Теля.

– Ах ти ж! Ну, постривай же! – заіржав Кінь і собі кинувся слідом за Козеням.

У загороді спокійно спала велика Свиня. Від тупоту вона підхопилася.

– Куди це вас усіх несе? – спитала Свиня.

– Ми женемося за Козеням, – відповіла Корова.

– Воно нас полічило, – жалібно заревло Теля.

– А йому ніхто не давав такого права, – проревів Бичок.

– Але ми йому покажемо! – заіржав Кінь.

– А як же це воно полічило? – спитала Свиня.

– Дуже просто! – вигукнуло Козеня. – Один – це я, два – це Теля, три – це Корова, чотири – це Бичок, п'ять – це Кінь, шість – це Свиня. Один, два, три, чотири, п'ять, шість!

– Ой, воно вже й тебе полічило! – схлипнуло Теля.

– Ну, нехай начувається! – сказала Свиня. Вона підрила носом загороду й подалася слідом за всіма.

Вони мчали прожогом навмання і добігли до річки.

А біля причалу стояв невеликий вітрильник. На борту вітрильника вони побачили Кота, Пса, Вівцю і Півня. Кіт був кок на вітрильнику, Вівця – юнга, Півень – капітан, а Пес – лоцман.

– Стійте! – закричав Півень, побачивши тварин, які мчали наосліп.

Але вже було пізно. Козеня відштовхнулось копитами від причалу і... скочило на борт вітрильника. А за ним – і всі тварини. Вітрильник гойданувся, ковзнув по воді, і його понесло на найглибше місце.

Тоді Півень перелякався.

– Рятуйте! – закричав він. – Вітрильник тоне! Усі затремтіли від страху. А Півень знов закричав:

– Хто з вас уміє лічити?

– Я вмію! – сказало Козеня.

– Ану полічи усіх нас швидше! Вітрильник може витримати тільки десятьох пасажирів.

– Швидше лічи, швидше! – загукали всі тварини.

І Козеня почало лічити:

– Один – це я, два – це Теля, три – це Корова, чотири – це Бичок, п'ять – це Кінь, шість – це Свиня, сім – це Кіт, вісім – це Пес, дев'ять – це Вівця і десять – це Півень. Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять!

– Ура Козеняті, ура! – закричали всі.

Вони перепливли річку і вийшли на берег.

А Козеня відтоді так і лишилося на вітрильнику. Воно тепер працює контролером. І щоразу, коли Півень перевозить тварин на той берег, Козеня стоїть на причалі і лічить пасажирів.