Чортів млин - українські народні

За одним селом віддавна стояв один покинутий млин, до котрого ніхто ніколи не носив молоти, бо там кожної ночі чорти сходилися й танцювали, і мололи, і якби були кого тоді там допали, той би вже більше не жив.

У тім селі був один дід, у котрого з першою жоною була одна дочка, а за другу жону собі узяв одну бабу, у котрої також була дочка. Баба усе дужче любила свою дочку, як дідову: свою красніше прибирала, робити їй стільки не давала, а та дідова все більше робила, все абиякий одяг носила та іще од баби ніколи їсти не мала. Раз посердилися ті дочки на чім-то, за що баба дуже розсердилася на дідову дочку і думала: як би її якось занапастити, аби таки й не була.

Тут прийшло на гадку бабі, аби дідову дочку виправити ввечері у чортів млин муки молоти, і так напевно там останеться. Так і сталося: дочка дідова понесла у чортів млин молоти. Заходить у млин, а там іще лиш старий дід є, що молов. Потім дивиться, а туди приходить страх панів і княгинь, та й за ними прийшов оркестр. Як стали там грати й танцювати. Тут і ніч, дочка та сама там, сіла коло мішків та й сидить. А як чорти побачили дочку, почали кликати її танцювати, та вона не хотіла йти. Чорти дізналися од неї, чого журиться. А дочка каже:

– Я не можу іти з вами в танець, бо я не маю до того черевиків.

Пішли чорти й приносять дівці черевики. Тепер знову каже чорт:

– Ходь, дочко, танцювати!

– А, – каже дочка, – я не піду танцювати, бо я не маю дорогої шуби.

Зараз чорт пішов і приніс дочці красну шубу.

– Ну, тепер ходи танцювати!

– Ой, не піду, – каже дочка, – бо я не маю дорогого намиста.

Пішов чорт і приніс їй намисто, та й потім приніс їй іще більше одягу. Як уже до днини бралося, заспівав півень, а чорти усі счезли, лиш дочка лишилася в дорогій одежі. Бере муку й іде додому.

Баба думає, що дочку чорти, танцюючи, розтягли, коли дивиться, а дочка така убрана приходить додому, що лиш дивуватися.

Питається баба:

– А ти де добула ту дорогу одежу?

– Ну, – каже дочка, – мені у млині чорти дали.

Тепер баба погнала свою дочку у млин, бо заздрила дідовій дочці. Думає: то ж і моя так здатна випросити собі, як ця.

Пішла бабина дочка у млин, але не мала стільки розуму, як та. Як ізійшлися чорти, почали музиканти, лиш думала собі, чи її закличуть танцювати. Та таки й приходить до неї один панчук і кличе танцювати. Вона так тим разом і пішла. Як із нею зачав чорт танцювати, та аж доки півень не заспівав, так із нею танцював, що і кості їй розніс.

Жде баба дівку, а тої іще й тепер ніде нема.

Так тому ведеться й нині, хто другому добра не зичить.