Як півник панський маєток руйнував - литовська казка

Жили собі дід та баба. Нічого вони не мали, окрім півника та жорна. Бувало, півник знайде зернятко, дід і змеле з нього повнісіньке сито борошна, а баба хлібця чи пирога спече. Так вони собі й жили. Дізнався пан із великого маєтку, що дід такого млинка має, який з одного зернятка ціле сито намелює. Приїхав він до діда й забрав собі те жорно. Бо були тоді такі часи, коли пани що хотіли, те й робили! Дід плаче, баба плаче: «Тепер нам кінець прийшов, не буде в нас хліба». Бачить півник, як тяжко діду та бабі жити, виліз із-під печі й став лаштуватися до маєтку – жорно в пана відбирати.

– Де ж тобі, такому малому, та жорно відібрати? – каже дід.

– Нічого, що малий. Все одно відберу!

І рушив півник до маєтку. Іде лісом та й співає. А назустріч йому біжить лисиця.

– Півнику, півнику, куди це ти йдеш, співаючи? – питає лисиця.

– Жорно відбирати, панський маєток руйнувати!

– Візьми і мене з собою! – каже лисиця.

– Лізь мені у воло.

Лисиця як розженеться – І плиг півникові у воло Іде півник далі лісом, іде та й співає. А назустріч йому вовк. Вовк і питає:

– Півнику, півнику, куди це ти йдеш, співаючи?

– Жорно відбирати, панський маєток руйнувати.

– Візьми й мене з собою,– каже вовк.

– Лізь мені у воло

Заліз вовк півникові у воло. Іде півник далі, співає. Зустрівся з ведмедем.

– Півнику, півнику, куди це ти йдеш, співаючи?

– Жорно відбирати, панський маєток руйнувати.

– Візьми й мене з собою!

– Лізь мені у воло Заліз і ведмідь у воло.

Став півник товстий та великий, як діжка.

Іде півник далі.

Підійшов до воріт маєтку, вилетів на тин та як заспіває:

– Кукуріку!

Я цей маєток за вітром пущу.

А цього пана повік не прощу.

Кукуріку!

Вийшов пан і слухає: хто це так співає? Слухає-слухає, а півник усе співає та й співає:

– Кукуріку!

Я цей маєток за вітром пущу.

А цього пана повік не прощу.

Кукуріку!

Розгнівався пан, велить спіймати півника і до гусей укинути: «Хай його гуси за ніч защипають». Не встигли півника до гусей вкинути, як він і каже:

– Лисице, лисице, лізь із вола, передави усіх гусей! Подушила лисиця усіх гусей, підрилася під хлів і втекла у

ліс. Вранці звелів пан наймитам півника з хліва викинути, думав – він уже мертвий. Відчинили двері, а півник – пурх над головами наймитів, вилетів на тин і ну співати:

– Немає вже в пана гусей, немає вже в пана гусей!

Пан ще більше розгнівався:

– Киньте його до стайні. Хай його коні затопчуть!

Не встигли вкинути, як півник і каже:

– Вовче, вовче, вилазь із вола, дави коней!

Виліз вовк із вола і порізав усіх коней! Потім підрився під стайню й утік до лісу.

Вранці посилає пан наймитів подивитися, чи ще живий півник.

Ледве встигли двері прочинити, як півник через голови – пурх! Сів на тину й співає:

– Немає вже в пана коней! Немає вже на чому панові у гості їздити!

А пан і каже:

– Вкиньте його до биків, хай вони його за ніч заколють!

Вкинули до биків. А півник знову:

– Ведмедю, ведмедю, лізь із вола, ріж биків!

Прийшов пан – усі бики порізані. Півник – пурх у двері, та на тин і ну кукурікати:

–. Немає в пана вже биків, немає в пана вже биків!

Тут пана й страх пойняв. Велить він наймитам півника схопити і в колодязь укинути: «Хай він утопиться!» Вкинули півника в колодязь, ще й накрили – щоб не вилетів. А півень і каже:

– Воло, воло, пий воду! Воло, воло, пий воду!

Випило воло всю воду, колодязь зовсім висох. Наступного ранку іде пан подивитися на півня, кличе наймитів, щоб викинули його мертвого. Відсунув кришку, а півень знову – пурх! І вже співає на тину:

Немає вже в пана води й на чай! Немає вже в пана води й на чай!

Пан і не второпає, що йому робити, страх його зовсім пойняв. Велить наймитам добре піч натопити. «Вкиньте його в піч, хай він там згорить!» Вкинули півника в піч, а він як закричить:

– Воло, воло, лий воду! Воло, воло, лий воду!

Загасив піч, усі кімнати затопив, немає панові куди й подітися. Півник вилетів на тин і знову співає:

– Попалив пан дрова, а печі нетоплені! Попалив пан дрова, а печі нетоплені!

Пан зі злості не знає, що вже й робити: «Убийте його і зваріть». Наймити не йдуть, бояться: що це за півень – коней, корів погубив, кімнати затопив! Тоді пан сам ухопив сокиру і пішов півня рубати.

Півник як закукурікає:

– Сокиро, сокиро, рубай панові голову!

Сокира зарубала пана, а півник забрав жорно й повернувся до діда та баби.

Здихалися вони і маєтку, і пана. А дід з бабою ще й досі живуть, пироги жують і горя не знають.