Як Іван царя перебрехав - українські народні

Мав один цар красну дочку і надумав заміж її видавати. На весь край проголосив, що дасть царівну за найпершого брехуна. В одного газди було три сини. Старший, що вважав себе дуже мудрим, сказав до своїх братів: – Царівна має бути моя, бо я можу найкраще брехати. Прийшов до царя, а там брехунів видимо-невидимо. Входять один за одним до палати і виходять засмучені. Дійшла черга і до нього. Ввійшов, а цар попереджає: – Міркуй, небоже, бо як добре не збрешеш, дістанеш п’ятдесят палиць. Вислухав цар хлопцеву брехню і сказав: – Могло таке статися. Підставляй хребет. Вернувся хлопець додому, а батько питає: – Коли будемо, сину, весілля твоє з царівною гуляти? – Ой,– жаліється хлопець,– не будемо, бо цар найбільший брехун. Вирішив спробувати щастя і середущий син. Та й він заробив п’ятдесят палиць. А наймолодший, Іван, котрого брати вважали придуркуватим, і собі проситься до царя. – Куди ти, дурню, підеш? – не пускають його брати.– Лише ганьбу нам принесеш. Не послухався Іван і пішов. Заходить у палату, а цар наказує: – Бреши, хлопче, добре, як не хочеш п’ятдесят палиць дістати. – Я так збрешу,– каже Іван,– що ти, царю, підеш свиней пасти. Цар ледве стримав гнів. – Бреши, бреши,– каже він.– Але царівна не буде твоя, якщо я розсерджуся. – Нас є три брати, а четвертий, наймолодший, няньо,– почав оповідати Іван.– Маємо велике поле. Надумали ми його взимку погноїти. Назвозили гною і розкидали по землі. Навесні сніг розтав і ми побачили, що погноїли чуже поле. Взяли ми тоді ниву за всі чотири кінці, перенесли і висипали з неї гній на свою. Цар схвалив: – Може бути! – Посіяли ми на тій ниві пшеницю,– говорить далі хлопець.– І виросли з неї високі дуби, аж до хмар сягають. Покосили ми ті дуби, а жолуді склали в копиці. Накупив няньо багато свиней, більше, як у пресвітлого царя. – А за що він міг купити більше свиней, як у мене? – заперечив цар. Та хлопець не розгубився: – Не знаєш ти, царю, як бідняк уміє газдувати. Він годує воші і потім їх панам продає за великі гроші. Так і ми робили. – Може бути,– видавив із себе цар.– Але до свиней і свинарів треба. – Правду кажете,– говорить Іван.– Не могли ми самі доглянути свиней і найняли вашого батька за свинаря. Як закричить цар: – Брешеш! Мій батько був з царської сім’ї. Та й замовк. Зганьбився, що простак його перебрехав. Не хотілося цареві віддавати дочку за Івана. Та не міг він відмовитися від свого слова і наказав весілля гуляти. Став Іван царем у тій державі. І тепер царює, коли не вмер.