Жайворон і вовк - польська казка

Намостив жайворон гніздечко в лісі. Прийшов кріт і хотів зруйнувати гніздечко. Жайворон літав навколо, пищав і просив, щоб кріт не чіпав його хатки, бо тоді малі пташенята загинуть. Де не взявся вовк. Послухав, як нищить жайворон, і питає:

– Чого це ти так пищиш? Може, з голоду? Бо я цілісінький день бігаю, виглядаю хоч якесь зайченятко, а знайти нічого не можу. Вже й сонечко заходить, а мені аж н очах темно від голоду.

А жайворон йому:

– Я не з голоду нищу, а тому, що кріт хоче мок гніздечко зруйнувати.

Вовк і каже:

– Я тобі допоможу, тільки нагодуй мене.

– Добре! – згодився жайворон.

Вовк підповз до гніздечка й став чатувати на крота. Тільки кріт визирнув, вовк його схопив.

Ну, тенор тобі нема чого боятися,– каже він жайворонові,– але пам’ятай, що ти обіцяв мене нагодувати.

Жайворон полетів на село, а вовк побіг слідом за ним.

В одній хаті саме справляли весілля. Жайворон сів на вікно й заглядає в хату, а вовк став на задні лапи й собі дивиться в шибку. В хаті якраз носили страви на стіл.

– Я полечу в хату, а ти стій біля вікна,– каже жайворон.

Жайворон пурхнув у двері й закружляв по хаті. Всі гості посхоплювались – та за ним. Бігають, а спіймати ніяк не можуть.

Жайворон полетів на кухню; всі побігли за ним. Тоді вовк стрибнув у вікно і давай хапати, що там на столі стояло. А жайворон шугнув у комин і вилетів на подвір’я.

– Оце я наївся! – хвалиться вовк. – Добре було б ще напитися.

– Ходімо за мною!

Жайворон полетів, а вовк побіг за ним

Коли це пивовар везе пиво на весілля. Жайворон підлетів і сів на бочку. Тільки пивовар простяг руку, щоб його спіймати, а він – пурх на другу бочку! Потім на третю.

Розсердився пивовар і жбурнув у нього сокирою. Та влучив не в жайворона, а в бочку. Так з неї й потекло пиво на землю. Вовк тихцем підповз і напився.

– Оце напивсь! – каже він, облизуючись – Добре було б ще й розважитись.

– Ходімо за мною, буде тобі й розвага.

Полетів жайворон на тік. А там батько з сином молотять хліб.

– Дивися! – пискнув жайворон і сів батькові на шапку.

– Ой, тату, не ворушіться! – загукав син. – У вас пташка на голові!

Як махнув рукою, щоб спіймати жайворона, так і збив з батька шапку.

Батько аж похитнувся, замалим і сам не впав на землю.

А вовк у кущах регоче та по землі качається.

Аж тут люди побачили вовка та за ним. Біжить вовк і кульгає. Трохи його не спіймали; насилу втік.

Прибіг у ліс і мерщій заховався під корчі.

– Хай йому грець,– каже,– з такою розвагою!