Панові наука - білоруська казка
Ну, то слухайте, людоньки! Розкажу вам не казку, а щиру правду.
Було це ще за панів. А пани ж лихі були! Не люди, а звірі. Попадешся такому панові, то хоч лягай та помирай: нічим йому не догодиш. Кажуть же: замкни перед чортом двері, то він у вікно влізе. Отак і пан. Ти йому годиш, щиро робиш, а він усе гукає: «Не так, шельмо, не так, лайдаку, не так, пся крев!» І їсть тебе поїдом, збиткується, зневажає. А щось не так скажеш – живцем шкіру зніме.
Ой, тяжко, дуже тяжко було жити за панів!
Так от. Жив в одному маєтку лихий пан. Чого він тільки не витворяв! Як тільки не знущався з людей! Не одного на смерть засік. Кріпаків своїх і за людей не мав. Звелів якось той лихий пан, щоб усі, хто має волів на продаж, приводили їх тільки до його маєтку.
Поставив на околиці села варту й не дозволяв заїжджати жодному купцеві.
Приведе хто вола до маєтку на продаж, а пан гляне й каже:
– Що ж ти привів, осел? Це ж не віл, а козел!
І заплатить, як за цапа. А хто перечити надумає, зажене на стайню і всипле різок.
Довго мучилися люди з таким лихим паном, довго терпіли, бо що вдієш, кому поскаржишся? Пани ж тоді всюди сиділи – і по маєтках, і по судах.
Та знайшовся, нарешті, один чоловік, що відплатив панові за всі людські сльози й кривду.
Це був славний і відважний чоловік. Звали його Римшею. Рано він осиротів, але й сам якось збився на хазяйство. Гордий був чоловік Римша. Ніхто не наважився його й пальцем зачепити.
Привів Римша до маєтку вола продавати. Вийшов пан на ганок і каже:
– Що ж ти привів, осел? Це ж не віл, а козел!
Глянув Римша, що нікого поблизу немає, показав панові лозину та й питає:
– Що це, пане: береза чи лоза? Я ж привів тобі вола, а не козла!
І давай частувати пана лозиною. Бив, бив, поки рука не заболіла.
– Ось тобі,– каже,– за те, що з людей збиткуєшся! Коли очухаєшся, то чекай мене ще в гості.
Сказав це Римша, кинув вола і втік до лісу.
Знайшли дворові люди пана без пам’яті – так відлупцював його Римша. Лише на третій день опритомнів пан.
– Зловіть мені Римшу! – звелів він челяді.
Та де там! Того й слід вітром здуло. Ліси раніше були темні, густі. Живи в них скільки хочеш, ніхто тебе й не побачить.
Минає день по дню, а пан ніяк очухатись не може. Яких тільки лікарів не кликали – ніхто не зарадить: мабуть, йому Римша добре-таки відбив печінки.
Тим часом приїхав до маєтку новий лікар із повною скринькою усіляких ліків. Покликав пан до себе нового лікаря, частує і просить, щоб вилікував його.
– Добре,– каже лікар,– я пана вилікую. Треба лише натопити лазню.
Натопили слуги лазню. Повів лікар пана до лазні, посадовив на приполок і звелів триматися обома руками за жердину. А сам узявся натирати його всілякими мазями. Сидить пан, тримається за жердину й тільки крекче.
Але недовго він кректав. Вийняв згодом лікар із кишені ремінь із сириці, прив’язав ним до жердини панові руки й заткнув йому ганчіркою рота. Потім узяв лозину й каже:
– що це, пане: береза чи лоза? Я ж продав тобі таки вола, а не козла!
Бачить пан, що це Римша, а не лікар, хоче кричати, та не може – ганчірка в роті!
Крутиться пан, як в’юн на гарячій сковороді, а Римша шмагає його лозиною по чім слід. Мало не всю шкіру здер із пана. Потім сів на коня й поїхав. Тільки його й бачили.
Одного дня приїхав до маєтку дуже багатий на вигляд купець. Повів його пан оглядати ліс. Пан хвалить ліс, хоче дорожче з купця злупити, а купець усе підтакує йому та одводить далі в гущавину. Забралися вони в такі нетрі, що й світу не видно. Тут купець давай руками сосни обнімати, сажанем товщину міряти. Обхопив і пан одну сосну.
– Ось,– каже,– дивись, який стовбур! Золото, а не ліс.
А купець вихопив із кишені ремінь та й прив’язав пана
до сосни. Потім вийняв з-під поли лозину й питає:
– Що це, пане: береза чи лоза? Я ж продав тобі вола, а не козла!
І взявся періщити пана...
Бив, бив досхочу та так і покинув прив’язаним до сосни.
Цілий день простояв пан коло дерева, поки не знайшла там його челядь.
З рік після того вилежувався пан, а все не міг очуняти.
Знову радять йому лікарі їхати на води. Продав пан ліс, збіжжя, худобу, набрав чимало грошей і лагодиться
їхати на води. А Римша все стежить за паном. Дізнався він, якою дорогою їхатиме пан, і зробив на нього засідку: поставив у лісі за три гони один від одного двох кінних парубків із лозинами.
Під’їхав пан до першого, а той здалеку замахнувся лозиною і кричить:
– Що це, пане: береза чи лоза?
– Лови, лови! – гукає пан на візника. Це ж Римша!
Візник шасть ножем по посторонках, сів на підпряжного
коня і погнався за парубком.
Тільки він зник із очей, до панської карети під’їхав другий такий же парубок. Замахнувся він лозиною здалеку й каже:
– Що це, пане: береза чи лоза?
– Лови, лови його, лайдака! – гукає пан на свого лакея.– Це ж Римша!
Скочив лакей на другого коня і помчав за парубком.
Лишився пан сам у кареті. Тут, звідки не візьмися, перед ним став сам Римша. Вийняв з-під поли лозину, замахнувся нею і питає:
– Що це, пане: береза чи лоза? Я ж продав тобі вола, а не козла!
Витіпав Римша пана, як коноплі, забрав гроші й пішов до лісу, в свою землянку.
Чимало добра робив потім Римша бідним людям: і грошима допомагав, і від лихих панів боронив.
І досіще в темному лісі поміж Запіллям та Новоселками на Мозиріцині стоїть гора. Називають її Римшевою горою. Кажуть, там і жив отой гордий і сміливий чоловік Римша.
