Цариця-опирівна, жовнір і чудесний старець - українські народні

Мав цар дочку, а та дочка закохалася в однім чорнокнижнику. Та дочка з того закохання аж померла, й положили ту дочку в церкві в олтарі, і до тіла варта ходила, щоночі один жовнір на варту. Першої ночі пішов один вояк і стояв коло неї на варті. Десь коло дванадцятої вночі встала умерла з труни і порвала того вартового на кавалки. На другу ніч запровадили другого жовніра. І так само вночі коло дванадцятої вона встала з труни і порвала також його. Аж на третю ніч випало на бідного рекрута іти на пост. І той рекрут прийшов на пост, його запровадили до вмерлої; але бідний рекрут зажурився, що вже двох зістало на смерть порвані, добув вікно і втік з того поста. Йде дорогою і плаче, аж здибається зі старим дідом-жебраком, і старий дід питає його:

– Чого ти плачеш?

А він розповів дідові, що в цісаря дочка померла і два пости дві ночі стояло, один одної ночі, другий другої ночі, і вона вставала тих обидві ночі і обох їх порозривала на кавалки.

– Тепер припало на третю ніч мені іти на пост до неї, і мене страх обняв сильно, аж я вікно добув і мусів утікати, і іду, сам не знаю куди… А старий дід йому на те відказує:

– Іди назад на пост до церкви і стань собі за образом Ісуса Христа. Як вона встане вночі з труни і буде кликати тебе: «Де ти є? Вийди до мене, най я на тебе подивлюся хоч»; а ти не відзивайся на те, тільки молися Богу і спокійним будь.

Жовнір послухав те і повернув назад до церкви, став за образом Ісуса Христа і молився Богу. Вночі коло дванадцятої години встала мертва з труни і ходить по церкві, і плаче, і кричить:

– Де ти є? Вийди, най я на тебе хоч подивлюся, нічого тобі робити не буду.

А він на то не відзивався, молився спокійно Богу. І на тім минув час години дванадцятої, назад лягла умерла в труну, і віко ся затворило. Рано прийшли з поста звільнити, дивляться, а він є живий! Всі на то зачудували, котрі по нього прийшли. Також і на другу ніч на нього припала та сама варта. І запровадили його знов до церкви на пост до умерлої дочки цісаря. Знов його страх обняв і другий раз він через вікно втік. І йде знов дорогою і плаче, і вже пустився на іншу дорогу йти, щоби не здибатися з тим старим дідом, але хоч ішов іншою дорогою, таки здибав старого діда. І дід питає знов другий раз його:

– Чого ти плачеш?

Він йому розповідає, що був на варті в церкві і переховувався за образом Ісуса Христа, що на другу ніч знов дали його на варту, а він так настрашений, що не може бути на пості. Отже ж дід до нього говорить:

– Іди до церкви і в захристії сядь за столиком, візьми фелон і накрийся, щоб тебе не було видно. А як вона встане вночі, то ти не відзивайся, спокійно сиди і молися Богу, а як вона назад до труни ляже, допіру можеш стати і стояти коло неї на варті.

Так він і зробив. Пішов до церкви назад і сів у захристії за столиком і накрився фелоном. І молився Богу. Коло дванадцятої години встала мертва з труни і літає по церкві, і кричить:

– Де ти є? Вийди до мене, най я на тебе подивлюсь.

А він не виходив і не відзивався; і минув час дванадцятої години – вона лягла в труну, він допіру встав і стояв коло неї до рана на пості. Прийшли по нього звільнити рано і застали його другий раз живого. Отже ж і на третю ніч припало знов на нього і на пост до умерлої. Запровадили його знов до церкви на пост і знов страх його обняв, і знов він через вікно втік. Пустився ще раз іти на іншу дорогу, щоби з тим дідом не здибатися. Але нараз здибається з тим старим дідом. Дід питає його:

– Чого ти плачеш і де йдеш?

А він відповідає до старого діда, що вже на третю ніч його запровадили на пост до вмерлої, і він має такий страх, що не може там бути на пості. І дід старий каже до нього:

– Іди до церкви і ляж побіч неї коло труни з правого боку і молися Богу. А як вночі вона встане і піде з олтаря на церкву, то ти чим найхутчіш лягай в труну на її місці і положи ґвер на собі і помолися Богу. А як вона прийде по часі дванадцятім назад до труни лягати, то ти їй не вступи, йно тілько говори до неї, щоб вона сі перехрестила. І як вона ся перехрестить, допіру встанеш і візьмеш її за руку, а вона зостане твоєю жінкою.

І так бідний рекрут послухав старого діда, і пішов назад до церкви, ліг побіч неї коло труни. Вночі коло дванадцятої години стала з труни і пішла на церков глядіти, чи кого нема, а бідний рекрут якнайхутше ліг в її труні на її місце і положив ґвер поздовж на собі, і молився Богу. Аж по часі дванадцятім приходить вмерла до труни, бо час прийшов вже її лягати, та й увиділа, що рекрут лежить на її місці, але не могла до нього приступити, бо посвячуваний ґвер лежав на нім. Отже вона його просила, щоби він ся вступив з її місця, а він їй казав:

– Перехрестися, то я ся вступлю.

А вона не хотіла того зробити, перехреститися. Але близький час уже на ню зійшов, що вже треба лягати до труни, то просить його:

– Встань і пусти мене на моє місце. Я тобі нічого не зроблю!

А він не хтівся з труни вступити. Аж уже когут заспівав. А вона ще стоїть над труною коло нього і просить його, щоб він ся вступив, але він таки не хотів, йно сказав їй:

– Перехрестися, допіру ся вступлю.

І вона вже мусила ся перехрестити, і як ся перехрестила, так він встав, взяв її за руку і зістав з нею стояти разом. І як рано прийшли по нього, його звільнити, відчинили двері і дуже ся пострашили всі, котрі по нього приходили. Повернули назад і дали знати до цісаря. Що так ся стало, що вони обидва стоять при купі (вона вже ожила, бо вона не вмерла на смерть, йно так замерла). В тій хвилі сам цісар прийшов до церкви і зобачив свою дочку, що ожила з мертвих; він взяв свою дочку і бідного рекрута до себе і поженив їх обох. Але одного разу вийшов той рекрут уже зі своєю жінкою на прогулянку до ліса, здибається з тим старим дідом, і старий дід каже до нього:

– Як я тобі розказував, і ти мене послухав три рази і тепер маєш цісаря дочку за жінку – отже дай мені половину свої жінки.

Бо то, бачите, хоч вона сі перехрестила і ожила, але ще таки не була очищена.

І той бідний рекрут нічого йому не казав і позволив йому те зробити. Взяв старий дід, розпоров рекрута жінку і вийняв з неї всю утробу, і дмухнув на неї.

То був сам Господь Бог, може, хоч то не була правда і не буде, колись-таки Бог ходив по землі, колись люди здибалися, а тепер нема. І вона встала здорова цілком і ще чудовіша, як була.

Я там був і то все бачив, і вам то розповідаю.