Світло, що повернуло Різдво - Юлія Чумаченко

Сніг тихо падав з неба, огортаючи маленьке містечко Зимова Казка пухнастою ковдрою. З вікон будинків лилося тепле світло, а на площі під величезною ялинкою вже зібралися діти, обговорюючи подарунки, які вони мріють отримати.

Мія стояла біля вікна свого будинку, притиснувши руки до скла. Її зелені очі уважно спостерігали за сяючою зіркою на верхівці ялинки. Вона завжди вірила, що ця зірка – не проста прикраса, а справжня магія, яка робить свято особливим.

— Міє, йди вечеряти! — покликала мама з кухні.

— Зараз! — відповіла дівчинка, але продовжувала дивитися на зірку.

Її молодший братик Джейк бігав по кімнаті, тримаючи в руках нову машинку. Його щоки рум’яніли, а очі світилися радістю.

— Джейку, чого ти хочеш на Різдво? — запитала Мія.

— Хочу побачити, як Санта прилетить на своїх оленях! — вигукнув хлопчик і засміявся.

Мія усміхнулася. Різдво завжди було її улюбленим святом, і вона любила бачити, як воно приносить щастя іншим. Вона стояла біля вікна, дивлячись на ялинку на площі. Величезна зірка на її вершині світилася яскраво, як завжди, наповнюючи навколишній простір теплом і магією.

І ось, наступного вечора, коли на площі запалили святкові вогні, Мія побачила це. Ялинка стояла величезна й пишна, але наче без сяйва. Зірка, яка завжди була її прикрасою, більше не світила на вершині. Вогні, що мерехтіли на гілках, не розпізнавали темряву і тьмяно виблискували, наче намагалися перебороти невидиму силу. Вся ялинка була темною, і Мія відчула, як серце тягнеться в глибину цього незрозумілого холоду.

— Мамо! Що сталося з зіркою? — перелякано вигукнула Мія.

Мама вийшла до вікна й здивовано зупинилася.

— Не знаю, люба… Може, це просто сніг закрив її?

Ніч настала швидко. На вулицях містечка зникло звичне різдвяне сяйво, і навіть вогники на ялинці виглядали тьмяними. Мія лежала у своєму ліжку, але сон не приходив. Її думки поверталися до згаслої зірки. Щось було не так, і вона знала: потрібно дізнатися правду.