Фантомна довіра - Лана Вернік

— Мати ріднА, — закінчила Лора. Степан кивнув. — Думаєш, там буде війна?

— Там постійно хтось із кимось воює. Збройні конфлікти забрали вже мільйони життів і це триватиме ще дуже довго… На жаль.

— Звідки ти знаєш? — Лору насторожувала та впевненість, з якою він про це говорив.

— Знаю, — Степан повернув до неї голову. — Бо є люди, які активно підливають олії в полум’я, наживаючись на цьому.

— І ти все одно туди поїдеш?

— Так. У вересні, мабуть. Можливо, в серпні.

Лариса дуже хотіла запитати — для чого, але не наважувалась. Тоня запитувала вчора хто він і Степан не відповів — “Менше знаєш — краще спиш”... Але говорити з ним їй дуже хотілось.

— Не страшно?.. 

— Тільки божевільні нічого не бояться, — він усміхнувся. — Я, звісно, псих, але інстинкт самозбереження ще трохи працює. Іноді…

— Я з селища до Києва боюсь виїжджати кожного разу, а ти на інший континент літаєш… Я б так не змогла, — вона похитала головою.

— Просто ти не пробувала. Думаю, тобі б сподобалось.

— Чому ти так думаєш?

— Просто так думаю, — він знизав плечима і помацав її зап’ясток. — Висохло… Можеш застібати джинси.

Перевіряти шкіру на животі він не став... Лора застібнула штани і ледь опустила блузу, як задні дверцята відчинились.   

— Шеф, скільки до “двушки”? — запитав Бакеро весело, відчинивши дверцята, і в салон заскочила Тоня. Лора заметушилась на передньому сидінні. Їй сидіти тут чи переходити на заднє? Степан кивнув, щоб не хвилювалась, а Бакеро в той же момент сів поруч з Тонею назад.

— Як для тебе — потрійний тариф, — відповів Степан, повертаючи голову до пасажирів, що вже всілись.

— Ого. А чому потрійний? Погано таксується сьогодні? — засміявся циган.

— Як ви тут без нас? Не сумували? — весело запитала Тоня, питально дивлячись на подругу. Нормально наче виглядає. Її дуже цікавило, як пройшла розмова з Русланом, і як Ларису знайшов Степан, але розпитувати зараз було не дуже зручно. Нічого, Лора сьогодні ночує у неї і вона випитає ВСЕ.

— Все добре, — відповіла подрузі Лора, стримано усміхаючись.

— Потрійний, бо я сьогодні без шашечок, а ОЦЕ — віп обслуговування, воно дорожче, — сказав Степан, ставлячи мигалку на дах машини.

— Бонд, давай! Жми! Там все вже почалось без нас.

— Не питання. Зараз побешкетуємо, — Степан посміхнувся і застібнув на Лорі пас безпеки, сам лишившись не пристібнутим, увімкнув мигалку. — Полетіли?

Чорний Land Cruiser, залишивши парковку, нахабно попрямував зустрічним потоком далі по проспекту, переїхавши у свій потік вже ближче до мосту, котрий проходив над залізничними коліями. Машини його пропускали.

— Степане, що ти робиш?! — голосно обурювалась Тоня, впираючись руками у сидіння перед собою. — Так не можна!

— Тонька, ти зануда! — засміявся він їй у відповідь і додав газу.

— А ти божевільний! Я до тебе в машину більше не сяду!

— Додому як поїдеш, електричкою?

— Псих! 

Клуби “Бінго” і “Disco 2000” розташовувались на тій самій стороні проспекту. Відстань між ними становила трохи більше двох кілометрів, котрі вони подолали за лічені хвилини, протягом яких Тоня сварилась на Степана. 

Лора, вчепившись правою рукою у дверцята і ледь стримуючи своє захоплення від цього шаленого дійства, усміхалась. Божевільний вчинок Степана їй подобався. Подобалась швидкість, подобалось те, що вони порушують правила і те, як він реагував на сварку Тоні сміхом, їй теж подобалось. Сама від себе не очікувала такої реакції. Ближче до клубу, перед мостом, Степан знову виїхав на зустрічні смуги і, пересікши потік, заїхав на парковку клубу. Тоня тут же спробувала відчинити дверцята і вийти, але вони не відчинялись.

— Не ламай двері, — Степан, сміючись, обернувся до неї.

— Відчини, я хочу стати на тверду землю!

— Тоню, а “Дякую”? Ти ж чемна дівчинка? Дивись як швидко я тебе сюди доставив! Телепорт!

— Дякую! — огризнулась Тоня і Степан відчинив центральний замок.

— Льотчик, — усміхнувся Бакеро і пішов заспокоювати дівчину.

Степан поглянув на Лору, котра ледь стримувала усмішку.

— Будеш теж мене сварити?

— Ні, — вона похитала головою. — Я знаю, що це неправильно, але мені сподобалось. 

— І ти не боялась?

— Ні… — Лора з подивом зрозуміла, що і справді не боялась. — Можливо, це тому, що за кермом ти?

Їхні очі зустрілись у довгому погляді. З ним вона не боялась. Невідомо чому була впевнена, що коли він поруч — з нею все буде добре.

— Дякую, — задумливо відповів Степан.

В середині 70-х у Києві звели чотири концертно-танцювальні зали за єдиним типовим проектом: “Современник” в парку ім.Фрунзе, “Ровесник” у парку “Перемога”, “Ліра” в парку ім.Пушкіна та “Юність” у парку “Нивки”.

 У 1993 р “Современник” (вул.Фрунзе, 134) став нічним клубом “Hollywood”. (Після реконструкції з 2003 р тут розміщується концерт-хол “FreeДом”. Було ще однойменне казино, котре свого часу закрили).

У 1992 г. “Ровесник” (бул.Перова, 2) переобладнаний під перший київський нічний клуб “New York”. (У 2010 році тут відкрився клуб “Home”, нині — концертно-танцювальна зала “Ровесник”).

“Ліра” (пр.Перемоги, 40-б) в 1992 р перейшла у власність компанії “АККО Інтернешенл” і реконструйована під виставковий центр.

“Юність” (пр.Перемоги, 84) в 1993 р стала нічним клубом “Диско-2000”, (з 1998 р боулінг-клубом “Strike”. Нині — Nyvky-hall.)    

У селище вони повернулись на світанку. Поїздка залишила море вражень. Дівчатам сподобалось все: і музика, і бар, і компанія.

У “двушці” вони, неочікувано, зустріли Юлю і Іру біля вбиралень. Після вереску і взаємних обійм Тоні з подругами, дівчата поважно заявили, що прийшли сюди не самі, а з “Юліним хлопцем”, з яким вона зустрічається вже тиждень. Він привіз їх на машині і вони будуть тут до ранку. З ким прийшла Тоня і Лора Юлю не цікавило, але брюнетка заявила, що у них сьогодні такий собі “ розважальний рейд”. Щойно приїхали з “Бінго”, де пограли у більярд. Тут вони зі знайомими, не уточнюючи з якими і на чому. Лора намагалась триматись трохи осторонь, прагнучи швидше повернутись до Степана.