Фантомна довіра - Лана Вернік
Руслан вивів Лору з клубу і роззирнувся. Праворуч стояла велика шумна компанія. Обійти її могло б бути проблематично. Хтось би міг поцікавитись, чому він тягне дівчину, тому Руслан повів Ларису ліворуч від виходу, за кут будівлі. Тут були двері запасних виходів з якихось приміщень. Над одним з них горіло тьмяне світло, над іншим нічого не світилось. Далі були газони і листяні дерева по їхньому периметру. Всюди ходили люди, проте саме тут було більш-менш спокійно. Трохи далі, за рядом тополь стояла жила п’ятиповерхівка, з вікон якої лилось тьмяне світло.
— Пусти мене. Мені боляче!
— Лоро, я не розумію, що ти тут робиш?! — запитав Руслан зупиняючись і стискаючи її зап’ястя.
— Можу сказати тобі те ж саме!
— Те саме?
— Та пусти мене! Боляче!
— Не смикайся і боляче не буде. Я просив тебе нікуди не ходити з Тонею!
— Ти просив за вчора і вчора ми нікуди не ходили.
— Я просив — ВЗАГАЛІ! Взагалі нікуди не ходити! Вас Максим привіз? Це вони тобі такий подарунок роблять?
— Це не подарунок. Ми просто приїхали розважитись.
— Розважитись?! Тобто, вдома ти розваг собі не знайшла і поперлась в Київ?! А, ну твоя ж подружка вдома не може розважатись там зі своїм кобелем!
— Відпусти мене! — Лора спробувала вирватись, але Руслан закрутив їй руки за спину і її обличчя опинилось майже впритул до його. Після побаченого до відчуття чужорідності додалась огида… і не зрозуміло до кого більше: до нього чи до самої себе? Як вона могла бути з ним ці два місяці?
— То це Максим вас привіз?! Чи ви на електричці приїхали, подрИжки?
— Яка різниця на чому?
— Клубне життя не для тебе, Лоро! Сюди всі приходять, щоб знайти собі пригоди на нижні 90. У тебе є я і Я не розумію, для чого ти сюди приїхала! Що ти тут робиш?!
— На нижні 90? Ти по собі рівняєш? В клуби люди ходять відпочивати і розважатись! І чому ти вирішив, що це не для мене? Мені тут подобається!
— Подобається? І що ж ти тут робила?! Знімала пацанів? Бухала?!
— Мене вчили грати у більярд.
— ХТО?!
— Хто? Може спочатку ти мені скажеш ХТО був з тобою у тій кімнаті?
— Ларисо, не дратуй мене! Я запитую — з ким ти сюди приперлась?!
— Ти вважаєш, що напад на мене — це найкращий твій захист? Це — не та ситуація. Ти був з тим чоловіком і я навіть не хочу знати, хто з вас кого мав, тому що це… це… — вона похитала головою.
— Що “ЦЕ”, Лоро? Цей чоловік — дуже не проста людина і це в його квартирі, ми з тобою зустрічались весь цей час, якщо ти вже хочеш знати хто це.
— Чудово… Квартира... Ліжко… Ти з усіма там...
— Звичайно, — задоволено усміхнувся Руслан.
— Ти робиш це за гроші? Чи тобі просто подобається?
— Яке тобі діло, чому я це роблю?
— Ти правий, мені відтепер нема діла до того, що ти робиш і з ким. Все скінчено.
— Скінчено?
— Нам не варто було і починати! Ти просив дати шанс, казав, що у нас все вийде — у нас нічого не виходить. Тому я не бачу сенсу продовжувати цю імітацію відносин.
Руслан штовхнув Ларису в стіну, опустивши її руки вниз, притиснувши дівчину собою до твердої поверхні.
— Імітацію відносин?! То ти так до цього ставишся? Тобі байдуже до моїх почуттів?!
— Про які почуття ти говориш? Ти щойно був з якимось незрозумілим типом, котрий призначив тобі наступну зустріч… невже ти думаєш, шо я після цього зроблю вигляд, ніби нічого не трапилось? Ні, далі не буде НІЧОГО!
— Якби ти мене кохала, то ти б зробила так, як я тебе просив! І не приперлась би у нічний клуб зі своєю подругою шльондрою! — він смикнув її руки.
— Тоня — не шльондра! А я ніколи не казала, що кохаю тебе! Пусти! — сльози потекли з її очей. Нарешті вона сказала йому це. Вона його ніколи не кохала...
— Що ж ти тоді робила поруч зі мною?
— Намагалась повірити у те, чого бути не могло.
— Сучка… Ти така ж сучка, як і твоя пОдружка! — Руслан сильніше стис їй руки і уткнувся носом їй у щоку. — Але ж ти така гарна сучка...
— Мені боляче, пусти мене! Що ти робиш?!
— Мені теж боляче! Я думав, що ти — тиха домашня дівчина, а ти така ж хвойда як і всі, лізеш у ці гадюшники! Що ти тут шукала?! Нових вражень?!
— Я нічого не шукала! Я вчилась грати у більярд, просто вчилась грати!
Позаду Руслана виникла висока фігура і чоловічий голос звернувся до нього.
— Вогнику не знайдеться?
Руслан озирнувся. Перед ним стояв чоловік вищий за нього майже на голову, міцної статури. У тьмяному освітленні погано було видно обличчя, але чоловік точно молодий. Руслан відхилився від дівчини, утримуючи її за одну руку і дістав запальничку. Чоловік схилився до вогню. Так, чоловік старший за Руслана, але молодий і сильний. Заїдатись з таким не варто. Підкурюючи цигарку, чоловік поглянув Руслану в очі і блондин відчув, як всередині нього все похололо. Чоловік відхилився від вогню і видихнув дим вбік, а Руслан ще тримав полум’я, приголомшений поглядом “котячого ока”. Лариса колись взимку розповідала йому, що той хлопець, що врятував їй життя мав колобому лівого ока… Саме таке ліве око прискіпливо дивилось на нього зараз.
— Дякую, — сказав чоловік, усміхаючись і залишаючись на місці.
Руслан загасив запальничку і озирнувся на Лору.
— Тепер мені все ясно… Ти тут з ним. Я правий?
— Так… — сказала Лора і висмикнула другу руку з його хватки, котру він послабив. Вона не знала, чи схопить він її знову, тому відійшла на декілька кроків вбік.
— Оце так… А прикидалась такою чесно і правильною, втираєш мені тут щось…Я чула, я бачила, все скінчено… Мда… А сама приїхала з іншим! — Руслан засміявся. — Прикольно… Все це через нього? Я вгадав?
— Руслан, до чого тут він?!
— До того! Ти ж завжди думала про нього! Зізнайся!
— Не має значення, що я думала. Ти був з чоловіком! Навіть не з жінкою! Для чого ти це робиш?..
