Фантомна довіра - Лана Вернік

На зустріч з одногрупниками Лора не поїхала — не знаходила в собі сил веселитися. Батько став менше пити, пішов до будівельної бригади зі знайомими хлопцями “на халтури”. Частину грошей відсилав меншій дочці, частину — віддавав на “сімейний бюджет”. З мамою у нього були прохолодні стосунки, але принаймні тепер вони трохи розмовляли.   

З Хризонівною було важко. Лариса відвідувала її раз на тиждень, бо та розповідала їй про дзвінки Степана. Так хотілось хоч раз прийти, коли він дзвонить, але так нагоди і не випало. Колишня вчителька згодом стала уникати її візитів — не відкривала дверей, вдавала, що її немає вдома.

Закінчився серпень і прийшла осінь… Почались заняття.

— Лоро… — Олена Пилявець здивовано оглянула одногрупницю, — що з тобою?

— Нічого, а що?

— Ти так змарніла. У тебе щось трапилося?

— Все добре, — Лариса спробувала усміхнутись, але вийшло погано. Довелося зізнаватися, що у Степана довготривале відрядження, а їй без нього не хочеться ні їсти, ні пити…

Перші тижні — начитка. Сьомого вересня, в понеділок, на передостанній лекції до аудиторії несподівано зайшла Таїса. Вибачилася.

— Ви щось хотіли? — поцікавився викладач.

— Так. Дуже термінова справа. Мені потрібна Ільченко Лариса, — стурбованим голосом відповіла блондинка, на яку майже всі хлопці вже пускали слину. За ці декілька місяців Тая стала ще гарнішою.

— Ларисо, можеш вийти… — сказав викладач.

Лора була здивована візиту Таїси, але пішла на вихід лишивши конспект на столі.

— Привіт… — сказала тихо, вийшовши на коридор.

— Привіт, — Тая поморщила ніс оглядаючи Ларису, — ти що, хвора?

— Ну… трошки, — ніяково відповіла вона. Знала, що вигладає не дуже. — Ти щось хотіла?

— Так. Ти маєш відговорити Степана від його божевільної ідеї. Тебе він має послухати.

— Мене?.. Не думаю. Він звик сам приймати рішення, та і по телефону у чомусь переконувати людину — погана ідея…

— Якому телефону? Він у Києві!

— У Києві? — Лариса підняла на блондинку здивований погляд.

— Так. Він з Вадимом і Ігорем зараз у Маямі. Вадік подзвонив мені і сказав приїхати, а я вирішила взяти ще й тебе. Можливо, тебе він послухає.

Серце Лори скажено закалатало. Степан приїхав… Можливо, він збирався зробити їй сюрприз сьогодні ввечері?

— Ти можеш піти зараз з лекції?

— Так. Звичайно. Зараз, — Лариса заскочила до аудиторії. Попросила прикрити її по можливості і, зібравши речі, вийшла до Таїси. Лора засяяла просто на очах. Звістка про те, що Степан приїхав — повернула її до життя.

Здавалося, що вони їхали до Маямі цілу вічність. Коли зайшли до ресторану і вона побачила Степана — перехопило подих. Такий як був. Не змінився. Він, як завжди, сидів спиною до стіни і обличчям до входу. Лариса знала про цю його звичку — щоб все добре бачити. Усміхнулась. Однак він, побачивши її перевів сердитий погляд на Таю, підвівся і, наблизившись майже впритул до блондинки, сердито просичав їй на вухо:

— Навіщо ти привезла Лору?

— Бо вважаю за потрібне.

— А давай без самодіяльності. Забери її до машини і чекайте мене там, — буркнув він і пішов назад до столу. Ні привіт, ні радий бачити…

— Скажений придурок, — кинула йому в спину Тая і, взявши за руку приголомшену такою зустріччю Лору, повела її до своєї червоної Ауді.

— Що відбувається? — запитала Лора, питально поглянувши на блондинку.

— Я не знаю. Він влазить у якісь темні справи. Вадим каже, що це — дуже небезпечно, але ж Бонд такий впертий, що… — Таїса похитала головою, — я дуже сподіваюся, що заради тебе він відмовиться від цього божевілля… я дуже хочу вберегти його. 

Лора поглянула на блондинку і в той момент їй здалося, що Тая відверта. Вона ладна на все заради Степана, навіть віддати його їй… тільки б вберегти.   

Степан прийшов за півгодини і сів на заднє сидіння машини.

— Таїсо, можеш залишити нас наодинці?

Тая мовчки вийшла і пішла до ресторану. Лора обернулася назад і зустріла холодний погляд Степана. Декілька секунд вона, не розуміючи причини такої поведінки, вдивлялася в його обличчя.

— Привіт, — тихо промовила вона.

— Привіт, — відповів він сухо.

— Я рада бачити тебе живим і здоровим…

— Нам не можна з тобою бачитися. Я ж ясно сказав — буду під Новий рік. Навіщо ти приїхала?

— Таїса сказала…

— Відколи ти довіряєш словам Таїси?!

— Степане, не кричи на мене, будь ласка, я не розумію, що відбувається… Якщо ти не хочеш мене бачити — так і скажи, я піду. Тільки не кричи на мене.

— Навіщо ти брала сестру з собою на квартиру?

— Сестру?... — приголомшено перепитала Лариса, — звідки ти знаєш?..

— Тому що весь цей час квартиру СЛУХАЛИ, І всі ваші розмови, всі ваші жарти — ЗАПИСУВАЛИ. Вони знають про тебе все! Про мене, про наше відкладене весілля, про те, що я не хочу дітей, але “Ти ж мене переконаєш”! Цікаво: як, Лоро?!

Лариса прикрила очі.

— Я такого не казала…

— Так, це казала Тетяна. Але це значить, що ти не згодна з моєю позицією у цьому питанні. Це значить, що від самого початку ми сподіваємося на різні шлюби. І у мене є великі сумніви стосовно нашого з тобою майбутнього… — він перевів подих, — нам не можна бачитись. Я зараз скажу Таїсі, щоб вона відвезла тебе туди, звідки привезла.

— Це кінець?.. — неочікувано для самої себе запитала Лариса.

— Думаю, що так.

Степан відвернувся. Радість зустрічі перетворилася на пекучий біль… Квартиру слухали… Тетяна любить поговорити і пожартувати. Вона намагалася розвеселити сестру, розповідаючи різні небилиці про майбутнє її подружнє життя із Степаном… І хтось весь цей час їх слухав…

— Віддай мені борг… і я піду з твого життя.

— Борг? — насупивши брови, перепитав Степан.

— Так… Ти винен мені ніч… — Лариса перевела подих. — Тоді, коли ти прилетів з Сомалі… Ти сказав, що будеш винен мені ніч… Віддай її мені і я піду.