💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детектив » Фантомна довіра - Лана Вернік

Фантомна довіра - Лана Вернік

Читаємо онлайн Фантомна довіра - Лана Вернік

Коли Громов трохи оклигав — вони покинули табір тутсі і поїхали до конголезького поселення. 

— Можливо, нам краще повертатися додому, а не їхати у те село? — слабким голосом запитав Влад в машині.

— Ми запізнилися на літак, тому поспішати нікуди. Подзвонити звідси немає можливості. Тим більше, це небезпечно. Всюди сновигають недружні загони. Зараз головна наша задача — відновити ваше здоров’я. Потрібна допомога шамана. Він просто чарівник. Вже з селища я придумаю, як нам вийти на контакт і повідомити де ми.

— Яким чином ти це зробиш?

— Є пара ідей. Потім побачите. А коли ми повернемося додому — я подарую вам “Бармалея” Корнія Чуковського і примушу вивчити його напам’ять, — усміхнувся Степан.

— Чому?

— Тому що він там дуже гарно попереджає, як небезпечно гуляти Африкою, а ви, я так розумію, не читали.

— Та читав…

— Ну значить зовсім забули куди саме приїхали. Африка — вона не пробачає легковажності.

Громов криво усміхнувся. Слабкість і ломота у всьому тілі примушували його почуватися розбитим.

— Мда… Знаєш… Я думав, що здохну… А потім я побачив над собою твоє око — з’явилась надія, але світ просто згас…

— У мене чарівне око, — усміхнувся Степан, — і світ воно вам повернуло. От ще Уасса над вами почаклує і станете, як новий.

— Звідки ти його знаєш?

— Коли я лише почав працювати у цьому бізнесі, то мав необережність наступити на чорну мамбу.

— Та ну?

— Так, — Степан кивнув, — сироватку я собі ввів, але загальний стан був жахливим… Мене тоді ще навчали, пояснювали принципи роботи всього цього ринку, і я мав ознайомитися з усіма етапами. Жив декілька місяців в містечку Кабаші. Містечко, правда, це голосно сказано, але у порівнянні з іншими поселеннями — так, бо є цегляні будинки. Воно тут недалеко. Коли це трапилось — мене принесли до Парафії Богоматері Фатімської. Чому туди — уявлення не маю. Можливо тому, що ми передавали напередодні продукти для них. Місцеві місіонери влаштовують благодійні обіди, а моє керівництво вважає, що добрими справами слід іноді трошки очищувати сумління… Ото поклали мене там, покликали медиків, у котрих нічого корисного для мене не було і тоді одне мале дівча привело до мене шамана. В церкву, — Степан усміхнувся, — це було так дивно. Він майже добу відпоював мене різною гидотою, але мені стало краще. Коли я зміг ходити — шаман забрав мене до будинку свого брата, що жив в Кабаші. Потім, одужавши, я відвіз його додому, в поселення. Класний чувак. Вам сподобається. Саме він сказав мені, що моє око чарівне. 

— А чому у тебе такі очі?.. 

— Та нічого особливого. Гетерохромія. Колір очей залежить від того, скільки в райдужці є меланіну. Якщо його зовсім мало, колір буде від світло-блакитного до синього, якщо його в достатній кількості, то швидше за все очі будуть зеленими, ну, а якщо меланіну в надлишку — очі карі і темно-карі. Скільки меланіну в очах — визначається завдяки двом генам в організмі і якщо трапляється така ситуація як у мене — це значить, що гени працюють тільки в одному оці.

— А оця зіниця?..

— Це коли я був у мами в животі щось завадило райдужці закритися повністю. Тому вийшла отака щілина — колобома. Мені пощастило, що це ніяк не погіршило зір.

— А що могло на неї вплинути?

— Не знаю, хто там і чим на неї впливав.

Степан замовк. Не хотілося думати про те, що маму хотіли прибрати ще до його народження. Краще не накручувати себе зараз...

Шість годин по розбитій дорозі — і вони прибули на місце. Конголезьке поселення було значно більшим на попереднє, будиночки були з дерева, деякі навіть покриті металом. Вони заїхали на площу, і їх не обступив невдоволений натовп — навпаки, Степана зустрічали радісно. Коли він вийшов з авто — обіймали, накривали його хустками, ковзаючи ними по голові чоловіка, і всі сміялись. Громов спостерігав за цим дивним дійством, не дуже розуміючи значення (пізніше, від Степана, він дізнався, що то був “місцевий обряд благословення”). Степан відстебнув ланцюги на кузові, відкрив ґрати і чоловіки та жінки почали розвантажувати гостинці.    

Влада обережно перенесли до будинка шамана — дерев’яної хижі. Просто ця споруда виглядала “капітальнішою” за інші — “будинок”. Він мовчки спостерігав, як невисокий худенький чоловік вітався із Степаном, обіймаючи його. Степан довго говорив із шаманом. Він розповів йому все, що почув від Фурії. Розповів про те, що сталось у таборі тутсі. Шаман похвалив його за правильний вчинок. Зроблене добро — завжди повертається. Розпитав чому сумне серце… Степан розповів про Лору. 

Шаман слухав свого білого знайомого і змішував якесь зілля, час від часу підходячи до Громова і зазираючи йому то в очі, то в рота. Влад слухняно пив і їв все, що йому давав Уасса. Невдовзі — заснув, а коли прокинувся, то почувався значно краще.

На місці укусу була рана, котра гноїлася і ніяк не загоювалася. Шаман мастив її якимись своїми зіллями, і вже згодом Влад відчув ефект від такого лікування. Уасса йому і справді сподобався. Чи тому, що його дії дійсно допомагали Громову одужати, чи тому що цей чоловік був дуже живим. І живучи у таких примітивних умовах, не маючи доступу до благ цивілізації — Уасса радів життю і допомагав іншим. Влад навіть пропонував йому переїхати до Росії і відкрити свою клініку нетрадиційної медицини — шаман сміявся і відмовлявся.

Степан багато часу проводив з шаманом. Чоловік слухав його, давав поради. Хвалив Степана, що заради друга і дівчини він пішов на цю угоду, однак радив не ображати її закохане серце. Бути до Лори дуже уважним і обережним. Пам’ятати, що слова можуть робити боляче. Можуть просто випалити душу і вбити… Казав, що другу варто було б сказати, що він робить для нього… щоб той не був дуже самовпевненим… але так би вчинив він, а Степан — хай вирішує сам.

У селищі шамана Влад і Степан пробули шість днів. Загалом їхня “прогулянка”, котра мала тривати три дні — розтягнулася на десять. Попрощавшись із шаманом і жителями селища, Степан з Громовим поїхали нарешті до пункту “Б”. Прибувши на місце, Степан увімкнув маяк, повернувши на місце батарейку. Отримавши координати, того ж вечора за ними прибув борт. Фурія прилетіла особисто. Вона шипіла від люті і хапала Степана за грудки, не зважаючи навіть на Громова, котрий захищав свого гіда.

Відгуки про книгу Фантомна довіра - Лана Вернік (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail:
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: