Фантомна довіра - Лана Вернік

— В моїй країні ця частина оборудки відбувається БЕЗ участі української сторони. Використовуються військові аеродроми, які перебувають під контролем Чорноморського флоту Росії. Вони не контролюються українськими митниками. Як мені сказали, минулого тижня відбув борт з військового летовища під селищем Красногвардійським у Криму. “Ілюха” злітає, змінює курс і по заздалегідь підготовленим “зеленим коридорам” летить куди слід. Думаю, цілком можливо знайти подібні летовища і у вашому регіоні вам це зробити набагато легше, бо я там буду чужим — мені не скажуть.

— Тобто, варіанти інші є?

— Є. Але поки що мені про них мало відомо.

— Ага… А чому лише 40 тонн зброї? Ви ж казали, що у Африці вантажите 50?

Степан зітхнув.

— Тому що існують різні модифікації літаків Іл-76, відповідно, у різних зразків різна вага корисного вантажу і дальність польоту. Я не експерт в області авіації, просто знаю це з практики. Якщо бажаєте — можете порадитися з фахівцями у цій галузі.

— О ні, дякую. Я волію прислухатися до думки практиків.

— В Африці ми використовуємо або Іл-76ТД (транспортний дальній) або Іл-76МД(модифікований дальній). Останній частіше, бо у нього шасі добре пристосовані для ґрунтових аеродромів, а на Колумбію ганяють звичайні траснпортники. FARC надає нормальні злітні смуги.

— Якось мало по вазі…

— Якщо бажаєте, можете домовитись про фрахт “Мрії” — бере майже 250 тонн і вона зараз вільна, стоїть на приколі під Києвом, та боюсь, що такий великий літак привертає до себе забагато уваги, — оскалився Степан, проте Влад, занурений у підрахунки пропустив цей момент.

— А можна взяти свою частку кокаїном?— поцікавився Влад, і зустрів трохи здивований погляд Степана.

— Ви бажаєте особисто зайнятись його збутом?

— У нас же є ДЕ, — засміявся Влад, маючи на увазі свої московські заклади.

— Діло ваше. Якщо ваші відвідувачі можуть собі його дозволити, то, думаю, про все можна домовитись.

— І Стефане, ви ж не забули, що обіцяли мені екскурсію по Африці, — задоволено посміхнувся Влад. Дивний він… Невже він гадає, що це якесь довбане сафарі?

— Так, я пам'ятаю, — кивнув Степан.   

Коли Влад пішов, Степан лишився з Кірою Дмитрівною наодинці.

— Ти, як завжди, неперевершений, — сказала вона усміхаючись.

— А ви якось поганенько підготувались цього разу. Розчаровуєте. Я думав, що свій наступний хід ви підготуєте більш ретельно. І цей Громов… — Степан осміхнувся, — він вдає з себе такого нерозумного, сумніваюсь, що таким є, але якось все дуже незграбно зроблено, Кіро Дмитрівно. Старієте?

— Можливо, — усмішка зійшла з її обличчя і на ньому знову з’явився звичний холодний байдужий вираз.

— Не розумію чому ви прийшли з цим до мене? У вас же є хлопці, котрі відстежують наркотрафік. Чому я?

— Тому що мені потрібен саме ти. А Влад і справді не настільки простий, як хоче видаватись. І його цікавить Африка. А там... кращого за тебе гіда мені для нього не знайти. Ти придумаєш, чим його вразити. А наркотики… Навчишся. Ці знання знадобляться тобі будь-де. Потім.

— На даному етапі я у цьому мало що знаю і користі від мене небагато.

— Помиляєшся. Ти — одна суцільна користь. По-перше: ти син Сергія, котрий був скалкою в їхній дупі багато років. По-друге: за ці роки ти досяг неабияких успіхів і київська братва знає, що ТИ можеш дістати і сплавити будь яку зброю, що ТИ один з людей збройного барона. Що ти можеш допомогти у вирішення конфліктів, бути третьою стороною у гострих питаннях. ЦЕ — репутація. І ми над нею старанно працювали останні роки. Влад знає, що ти не новачок у цій справі. Молодий, але досвідчений. Він запросив про тебе інформацію у трьох різних людей. І всі вони сказали майже одне й те саме з різним рівнем подробиць: тобі можна довіряти. А твій торішній візит до Одеси — це наочна демонстрація того, що ти можеш владнати різні складні питання… Що навіть з міста, зануреного у хаос, ти можеш вчасно відправити вантаж. Почнеш вашу співпрацю з Африки, де ти майже як вдома. Тут я надаю тобі свободу дій. Стефане, ти ж такий жук, що знаходиш спільну мову з усіма конфліктуючими сторонами одночасно і робиш вигляд, що тебе там не було, — Фурія усміхнулася, — злітай з ним у неспокійні місця, де білих особливо не люблять. Хай відчує всю красу расизму саме до білих, а не чорних. Так, щоб його аж смикало після повернення.

— Гм… Заїр? Тобто, Демократична республіка Конго? Там білих, нашу расу, вважають винною у всьому. Ну, і там дуже скоро щось вибухне.

— Підійде. Він має почати тобі довіряти. Екстремальні ситуації — найшвидший рецепт досягнення довіри. Ти можеш ставитись до Влада як забажаєш, але після цього візиту до Африки ВІН має боготворити тебе і довіряти тобі безмежно. Нехай це буде фантомна довіра — але вона дозволить нам знищити все їхнє сімейство, — очі Кіри Дмитрівни просто палали, коли вона стишено говорила до Степана.

— Від коксу відкараскатись в мене не вийде?

— Ні. Він — наш засіб помсти.

— Кокс?.. Гм. А мета?

— Ті, хто його хоче.

— Я не зовсім розумію ваш план.

— Зізнаюсь, я остаточно його не доопрацювала. Будемо імпровізувати.

— Навіщо такий поспіх?

— Коли я почула, що Громов молодший шукає вихід на Африку — я зрозуміла, що не можу втратити такий шанс… І ти теж.

— Я теж? Цікаво. Але все одно не розумію суті. Чи ви так бажаєте не допустити мого одруження, що підсовуєте мені сирий проект і при цьому палитесь на рівному місці? Чи ви переслідуєте якісь свої корисливі цілі? Давайте це обговоримо, бо я не розумію.

— Після того, як ти сказав, що не плануєш дітей — я теж не розумію, для чого тобі цей шлюб. Лора… Красуня. Вона тобі подобається, з нею тобі добре і затишно, але рано чи пізно вона почне говорити про дітей. Ти ж не хочеш, щоб вона ламала себе заради тебе?