Хрещений батько - Маріо Пьюзо
Минув рік після вбивства Сонні, а Люсі Манчіні все ще побивалася за ним, оплакувала його, як не оплакувала свого милого жодна коханка у жодній із дотеперішніх любовних історій. І її почуття не були платонічними мареннями школярки чи пориваннями відданої дружини. Ні, вона страждала не від самотності через втрату «друга життя», не тому, що їй не вистачало його шаленого темпераменту. У неї не залишилося ні сентиментальних спогадів про його подарунки, ні дівчачого обожнювання омріяного героя, вона вже не пам’ятала його посмішки, грайливого блиску в його очах у відповідь на її ласкаві слова чи дотепні зауваження.
Ні. Вона шкодувала з поважнішої причини. Сонні був єдиним чоловіком у світі, який давав її плоті статеву втіху. А через свою молодість і недосвідченість вона й досі була переконана, що ніхто інший на таке не здатний.
І ось тепер, роком пізніше, вона засмагала на цілющому повітрі Невади. Біля її ніг стрункий білявий молодик бавився пальчиками на її ступнях. Суботнього полудня вони лежали біля готельного плавального басейну, і, незважаючи на те, що вони були не самі, його рука мандрувала все вище й вище по її непокритому стегну.
– Ой, Джулісе, перестань, – озвалася Люсі. – Я думала, що лікарі принаймні не такі недоумкуваті, як інші люди.
Джуліс ошкірився до неї.
– Я ж лікар із Лас-Вегаса. – Він полоскотав їй внутрішній бік стегна і з подивом відзначив, як шалено збуджує її навіть отака дрібничка. Це було написано на її обличчі, хоча вона й намагалася приховати свої відчуття. Вона справді здавалася дуже примітивною, незіпсованою дівчиною. Чому йому не вдавалося намовити її на близькість? Він хотів знайти причину, проте йому ніколи і в голову не спадала така дурниця, як втрачене кохання, якому немає заміни. Ось під його рукою була жива плоть, і вона вимагала живої ж плоті. Доктор Джуліс Сігал вирішив сьогодні ввечері у своєму готельному номері розпочати генеральний наступ на неї. Він хотів досягти взаємності щиро, але якщо доведеться вдатися до хитрощів, він готовий і на таке. Звичайно, в інтересах науки. А поза тим це бідолашне дівчисько саме хоче, аж шкварчить.
– Джулісе, перестань, прошу тебе, перестань, – її голос дрижав.
Джуліс був сама слухняність.
– Добре, золотко. – Він поклав голову їй на коліна, щоб задрімати, використовуючи її м’які стегна як подушку. Його дивувало її ухиляння від любощів, хоча її тіло аж пашіло. Коли вона поклала руку йому на чоло, щоб пригладити йому чуприну, він перехопив її за зап’ясток і затримав у любовному заграванні. Насправді ж він перевіряв пульс, який тіпався несамовито. Він матиме її сьогодні і з’ясує, що за чортівня приховується за цим усім. Цілком впевнений у собі, Джуліс задрімав.
Люсі спостерігала відпочивальників біля басейну. Вона ніколи й гадки не мала, що в її житті стануться такі величезні зміни протягом двох неповних років. Вона ніколи не шкодувала з приводу свого «глупства» на весіллі Конні Корлеоне. Ніколи в її житті не було нічого кращого, вона подумки знову й знову переживала ту свою пригоду. Переживала вона знову й знову і події наступних місяців.
Сонні зустрічався з нею раз на тиждень, інколи частіше, інколи рідше. Поки минав час від зустрічі до зустрічі, її тіло жило як у катуваннях. Їхні почуття одне до одного здавалися пересічними, позбавленими поетичності чи якогось там інтелектуалізму. То була любов найвульгарнішого ґатунку: плотська любов – владний потяг до протилежної статі.
Коли Сонні дзвонив і попереджав її про свій приїзд, вона пильнувала, щоб у неї вдома залишалося вдосталь питва і досить їжі на вечерю й сніданок, бо зазвичай він ішов від неї пізнього ранку наступного дня. Сонні прагнув відчути її, а вона його. У нього був свій ключ від вхідних дверей, і, коли він з’являвся, вона кидалася в обійми його могутніх рук. Вони обоє поводилися з брутальною прямотою й безпосередністю. Вже під час першого поцілунку поралися з одягом одне одного, він підносив її в повітря, і вона обвивала ногами його міцні стегна. Вони кохалися навстоячки у передпокої її квартири, начебто їм треба було повторити своє найперше спарування, а тоді вже він ніс її до спальні.
Вони кидалися на ліжко й кохалися знову. Вони проводили разом по шістнадцять годин, роздягнені догола. Вона готувала для нього неймовірні порції їжі. Інколи йому телефонували, очевидно у справах, але вона ніколи не дослуховувалася. Вона надто переймалася пустощами з його тілом, пестила його, цілувала, занурювалася у нього устами. Коли він підводився, щоб налити собі випити, і проходив повз неї, вона інколи не могла втриматися, щоб не доторкнутися до його наготи, не затримати його, не кохатися з ним, так наче оті особливі частини його тіла були іграшками, зумисне створеними, складними, але невинними забавками, які викликали передбачуване і все одно подиву гідне захоплення. Спочатку вона соромилася своїх надмірностей, та невдовзі побачила, що вони втішають її коханця, що її слабкість перед його тілом улещувала Сонні. У всьому цьому виявилась якась звіряча безпосередність. Вони були щасливі разом.
Коли Сонніного батька підстрелили на вулиці, вона вперше збагнула, що її коханець може потрапити в небезпеку. Одна у своїй квартирі вона не плакала, а голосно вила, неначе звір. Після того як Сонні не з’являвся майже три тижні, вона намагалась забутись у снодійних пігулках, спиртному і власних стражданнях. Вона відчувала фізичний біль, її тіло судомило. Коли ж нарешті він прийшов, Люсі не відпускала з рук тіло й на хвильку. Після цього він приходив принаймні раз на тиждень, аж поки його не порішили.
Вона довідалася про його смерть з газетних повідомлень і того ж вечора прийняла надмірно велику дозу снодійного. Замість вмерти від снодійного вона занедужала настільки, що ледве виповзла зі своєї квартири і знепритомніла перед дверима ліфта, де її підібрали і відвезли до лікарні. Про її стосунки із Сонні ніхто не знав, отож випадок із нею удостоївся лише кількох рядків у бульварних газетах.
У лікарні її відвідав Том Хейген, він намагався утішити її. Саме він підшукав для неї роботу в Лас-Вегасі у готелі, яким заправляв Соннін брат Фредді. Саме він сказав їй, що вона отримуватиме щорічну платню від родини Корлеоне, бо Сонні подбав. Він спитав, чи не вагітна вона, так начебто з цієї причини вона наковталася снодійного. Люсі відповіла, що ні. Він спитав її, чи не приходив Сонні до неї тієї фатальної
