Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

— Зовсім ні. Вони знають тільки те, що бачать на Годольфін-стріт. Вони не знають — і ніколи не знатимуть — про Вайтхол-Террас. Тільки ми знаємо про обидві події й можемо простежити взаємозв’язок між ними. Існує одна обставина, яка за всіх умов спрямувала б мої підозри на Лукаса. З Годольфін-стріт у Вестмінстері до Вайтхол-Террас йти всього кілька хвилин. Інші ж секретні агенти, яких я згадував, живуть у дальньому кінці Вест-Енда. Отже, Лукасу було значно легше, ніж іншим, встановити зв’язок з домівкою міністра у європейських справах або одержати звідти які-небудь відомості. Це ніби й дрібниця, а проте у випадку, коли розвиток подій втиснуто в кілька годин, вона може мати істотне значення. Ого, щось новеньке?

З’явилась місіс Хадсон з дамською візитною карткою на підносі. Холмс глянув на картку, звів брови й передав її мені.

— Попросіть леді Хільду Трелоні зволити зайти сюди, — сказав він.

За мить нашу скромну оселю, вже відзначену вранці візитом двох державних мужів, було вшановано з’явою найчарівнішої жінки в Лондоні. Я часто чув про вроду наймолодшої дочки герцога Белмінстера, але жодна розповідь про неї, жодна бачена мною безбарвна фотографія не давали нінайменшого уявлення про ніжну, м’яку чарівність і прекрасні барви її витонченого обличчя. А проте того осіннього ранку, коли ми побачили це обличчя, першим, що впало нам в око, була не його краса. Воно світилось вродою, але зблідло від хвилювання, очі блищали, але блиск їх здавався гарячковим, чутливі губи було стиснуто в зусиллі не втратити самовладання. Переляк, а не врода — ось що спочатку вразило нас, коли наша прекрасна відвідувачка з’явилась у відчинених дверях.

— Чи мій чоловік був у вас, містере Холмсе?

— Так, мадам, був.

— Містере Холмсе, благаю вас, не кажіть йому, що я приходила сюди!

Холмс холодно вклонився й показав рукою на стілець, запрошуючи її сісти.

— Ваша милість ставить мене у дуже делікатне становище. Прошу вас сісти й розповісти мені, чого ви бажаєте, але, боюсь, ніяких беззастережних обіцянок я вам дати не зможу.

Вона швидко перейшла кімнату й сіла спиною до вікна. Постава в неї була королівська — висока, граційна і неймовірно зваблива.

— Містере Холмсе, — почала гостя, і весь час, поки вона говорила, її руки в білих рукавичках безперервно стискались і розтискались, — я говоритиму з вами відверто і сподіваюсь, що це, можливо, примусить вас бути відвертим взаємно. У стосунках між моїм чоловіком і мною не існує таємниць ні в чому, крім однієї речі. Це політика. Для цієї теми уста його запечатано. Він нічого мені не розповідає. Проте мені стало відомо, що минулої ночі у нас в домі сталась дуже прикра подія. Я знаю, що зник якийсь документ. Але оскільки це пов’язано з політикою, мій чоловік відмовляється довірити мені свою таємницю. А втім, необхідно, саме так — необхідно, щоб я все до кінця розуміла. Ви єдина людина, крім державних діячів, яка знає правду. Благаю вас, містере Холмсе, сказати мені, нічого не приховуючи, що саме трапилось і до чого воно може призвести. Скажіть мені все, містере Холмсе. Нехай турбота про інтереси вашого клієнта не змусить вас мовчати — запевняю вас, його інтересам найкраще прислужилось би те, якби він довірив таємницю мені, чого, на жаль, він не розуміє. Що то був за документ, який вкрали?

— Мадам, ви просите у мене про неможливе.

Вона глибоко зітхнула і, похиливши голову, затулила обличчя руками.

— Ви повинні зрозуміти, що це справді так, мадам. Якщо ваш чоловік вважає за краще не втаємничувати вас у цю справу, то хіба можу я, людина, якій довірено правду із зобов’язанням зберігати професійну таємницю, розповісти вам те, що він хоче приховати? Навіть не годиться просити мене про це. Ви повинні питати в свого чоловіка.

— Я в нього питала. І прийшла до вас, використовуючи останню можливість. Але не сказавши нічого певного, містере Холмсе, ви зробите мені дуже велику послугу, коли дещо розтлумачите.

— Що саме, мадам?

— Чи може ця подія завдати шкоди політичній кар’єрі мого чоловіка?

— Розумієте, мадам, якщо справу не буде залагоджено, вона, безперечно, матиме дуже прикрі наслідки.

— О!

Вона швидко перевела подих, як людина, сумніви якої розвіялись.

— Ще одне запитання, містере Холмсе. З кількох слів, що вихопились у мого чоловіка, приголомшеного цим лихом, я зрозуміла, що втрата документа може мати жахливі наслідки для всієї країни.

— Якщо він так сказав, я, звичайно, не заперечуватиму цього.

— А якого вони характеру?

— Ні, мадам, ви знову питаєте мене про те, чого я просто не в змозі вам сказати.

— Тоді я більше не забиратиму у вас часу. Не можу докоряти вам, містере Холмсе, за те, що ви відмовились розмовляти зі мною більш відверто, а ви, я впевнена, з свого боку не будете думати про мене погано, бо я хочу розділити неприємності свого чоловіка навіть всупереч його волі. Ще раз благаю вас нічого не говорити йому про мій візит.

В дверях вона озирнулась, і мене востаннє вразило її чарівне стурбоване обличчя, стривожені очі й стиснуті губи. Потім вона зникла.

— Ну, Вотсоне, прекрасна стать — це ваша галузь, — сказав, посміхаючись, Холмс, коли шурхотіння спідниць поступово закінчилось звуком зачинених парадних дверей. — Яку гру веде ця вродлива леді? Чого їй насправді треба?

— Вона сама все пояснила цілком зрозуміло, а її стурбованість абсолютно природна.

— Гм! Згадайте вираз її обличчя, Вотсоне, її манеру поводитись, приховане хвилювання, неспокій і наполегливість, з якими вона ставила запитання. Не забудьте, що вона належить до касти, яка вміє приховувати свої почуття.

— Вона вочевидь була неабияк виведена з рівноваги.

— Пригадайте також дивну щирість, з якою вона намагалась переконати нас, що для її чоловіка було б краще,