Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1 - Оксана Іванівна Думанська

Та кожен мотузок має свій кінець. Цього разу стара панна з Вульок висловила невдоволення, що після уживання чудодійного ліку їй під очима так набрякло, ніби вона з дня на день зазирає в келішок з «Чорною Індією»[16], ще й стала погрожувати: нашле на Гробовецького не лише комісію експертів, а й поліціянтів. Чесно налаштований Оскар не смів стати двоєженцем, тому, зафундувавши своїй жінці та двом її приятелькам квитки до кінотеатру Коперника на «хвилюючу драму», як писалося в афіші, «Незнайомка з вулиці сліз», де головна роль належала мадярській кінозірці Марґіт Барней, він вийшов із зали, нібито відчувши задуху. Беата по-змовницьки потисла йому пальці. Головне, щоб її колєжанки не сумнівалися: Оскар був при ній!

У фіякрі на Гробовецького чекав Ґеньо з усіма своїми грошима, навіть із дрібними монетами з бонбоньєрки пані Кендзьорівської. Спільники швидко домчали до двірця, звідки рушили потягом до Будапешту, знаючи на двох три фрази по-мадярськи: сип кішлань, кезит чоколом і нем тудом[17].

Так Ґеньо зрадив своїх благодійників, не став складати матури[18] і повіявся світами з новоявленим Каліостром. Кендзьорівський кинувся до поліції заявити про викрадення годованця і розповів молодому нишпорці на прізвище Маґдебурко, що востаннє бачив Ґеня вранці, коли той ішов до гімназії. Опісля мав бути в Оскара Гробовецького на уроках з хімії, але його жінка висміяла відомого газетяра: чого це Ґеньо мав тоді прийти на уроки, коли вона з чоловіком і двома приятельками сиділи в синематографі? А увечері аптекар виїхав до Відня...

— У вас є портрет Ґеня?

Адам простяг фото величиною з дитячу долоньку: кашкет, мундир, чисте личко з осяйним поглядом.

— Знайдемо! — упевнив Маґдебурко.

 уло б нечесно не сказати кількох слів про нишпорку Юрася Маґдебурка, який замолоду тільки й мріяв перевершити американця Вільяма Пінкертона, заснувавши своє бюро стеження. Коли ж він прочитав у газеті, що його ідеала перевізник Харон доправив через Стікс в райські кущі, то так сильно перейнявся співчуттям, не звернувши уваги на останні рядки повідомлення: «Пінкертон був людиною надзвичайно скромною... Залишив спадщину вартости два мільйони долярів».

Маґдебурко належав до чесних поліціянтів, бо з часів осягнення правничих наук переконався: витрати залежать від кількості грошової маси. Є вона — ти витрачаєш, а нема — обходишся так. У родині дрібного урядовця, де щедрий бузько бував мало не щороку, Юрасеві пощастило стати наймолодшим, мізинчиком, на якого упала любов і батьків, і старших братів та сестер, що складали зароблені корони на його гімназійну науку. Здібному хлопцю вдалося потрапити до списку претендентів на вищу освіту — і її збирався оплатити магнат Симиренський зі своїх щедрот. І це теж було щастя! Воно несподівано урвалося після конфлікту з Теодором Козобродським, що викладав їм світову історію в такій фантастичній інтерпретації, від якої мізки перебували в стані постійного напруження, щоб безперервно відсівати зерно від куколю. Екзамен з історії перетворився на екзекуцію...

Маґдебурко не мріяв ні про судівську мантію, ні про адвокатські гонорари, тому пішов у нишпорки. Він легко і швидко виявив молодого негідника на пошті, що вибирав з листів доляри і сам від імені адресатів відписував у Канаду подяки.

За два дні Юрась вполював кількох молодиків, які на авті приїхали до крамниці на стрийській рогачці, забрали тридцять шість пляшок пива і завіялися вечеряти аж під Бруховичі.

Не пройшло й тижня, як саме Маґдебурко напав на слід невловимого ошуканця з майстерного виконання важливих посвідок та документів і затримав у Краківському готелі Владислава Ленковскі з цілою текою бланків різних установ та їх печатками.

А коли міщанка Тойбуклова прийшла в поліцію із заявою про напад, Юрась перший запідозрив її в нещирості і пильно стежив за рухами заплаканої кобіти, як вона перегортала альбом зі світлинами злочинців. І таки мав рацію! Міщанка намагалася вкрасти фото свого нинішнього коханця!

Звісно, Маґдебуркові світила слава галицького Пінкертона — справедливого, непідкупного, сміливого і непихатого.

Він зразу зметикував: зникнення Ґеня й поїздка Оскара Гробовецького мали спільний керунок, тому кинувся повідомляти всіх поліціянтів, щоб особливо уважними були до чоловіка з юнаком (далі йшли прикмети обох утікачів), а сам пішов до камениці на Личаківській.

Двері йому відчинила служниця і сказала, що пані Беата в такий час у каварні зі своїми колєжанками, а опісля мала зайти в крамницю Мінцера на Ринку за панчохами і на Сикстутську до Розенцвайга за валізами.

«Все сходиться, — подумав Маґдебурко. — Чоловік утік першим, а тепер і дружина за ним. Упасти їй на хвіст і вистежити чи запобігти втечі?»

І він пішов доповісти своєму шефові на прізвище Матіяш.

— Нема грошей ні з того ні з сього кірандулни[19]. А якщо та пані захоче до Парижа