В Багдаді все спокійно - Валерій Павлович Лапікура

Дивно, але згодом ані районні «конторські», ані ті, що над ними, з приводу «крикуна» до мене не зверталися. Не інакше - ми з хлопцями сексота пов’язали, бо звідки така обізнаність щодо Новочеркаська? Але тоді я одразу викинув провокатора з голови і поринув у слідство під відкритим небом. Що вдалося встановити? Ножі, переважно саморобні лежали в бардачку у кожного таксиста. Ще б пак! Звичайною викруткою контакти не зачистиш і хліба не наріжеш. Але жодної холодної зброї з широким лезом ніхто зі свідків не бачив.

Тепер щодо загиблого. Потихеньку вималювався його останній робочий день. Він не вистоював на стоянках і не випрошував у диспетчерів вигідних замовлень, а сам мотався містом у пошуках пасажирів.

- Розумієте, - пояснили мені свідки, - нам, лівобережним, найвигідніше возити людей з Борисполя, аеропорт маємо на увазі. Бо з того берега на Бориспіль пасажира переважно центрові перехоплюють. І ще - хлопці з центрального автовокзалу. Там взагалі народ - одірви і викинь. Самий лише «Два тарифи» чого вартий! Чули про такого?

- Не тільки чув, а й оце днями взув його на два тарифи. Змусив увечері везти мене через пів Києва, не заплатив і відмітки в путівці не зробив.

Після цього повідомлення рівень мого авторитету серед свідків стрімко рвонув угору. І я дізнався багато професійних секретів - і про розподіл сфер впливу, і про підлянки, які таксисти з різних автопарків роблять один одному, і про маленькі хитрощі щодо перехоплення вигідних пасажирів і ухиляння від невигідних, і про те, де й кого найвигідніше знімати, а від яких клієнтів відмовлятись, яку б суму тобі не пропонували.

- Піймала мене колись компанія пацанів, підпилих. Кажуть: шеф, вези на Пухівку! В обидва кінці оплачуємо. А я їм: дітки, звиняйте, бензину ледь-ледь до таксопарку доповзти, яка Пухівка. Що я - дурний? О дванадцятій ночі отаку публіку, та ще й за місто тарабанити? Тим більше, що за місяць до того під тою ж Пухівкою знайшли одного нашого з проломленою головою. Правда, не з нашого таксопарку. Може отакі і нашого хлопця зарізали?

- Як версія - може бути. Але шпана - вона як? Прибили таксиста, ну там придушили… чи навіть зарізали, а далі що? Два варіанти: виручку забрали, труп і машину покинули - і гайда! Або: вбитого викинули, виручку, знову ж таки, забрали, сіли в машину, накаталися, доки бензин не випалили, покинули машину і ноги в руки. А у нашому випадку зарізали в одному місці, поклали труп у багажник, привезли до каналу і зіштовхнули машину в воду. Не схоже на шпану. То хто, кажете, його того дня бачив?

Через кільканадцять хвилин я вигріб з купи звірянь те, яке видалося для мене найважливішим:

- Того вечора о двадцять третій - можете у диспетчера перевірити - у мене класне замовлення було: відвезти молоду пару з Червоного Хутора на Русанівські сади, а звідти забрати їхніх батьків з дачі і відвезти знову на Червоний Хутір. До того ж у мій власний двір! Клас! Особливо під кінець зміни.

- А ближче до теми? По суті?

- По суті: я заїжджаю з Дарниці на сади… ну, на центральну алею, а він мені назустріч - звідти, на Дарницю. Зупинятись я, звісно, не став, тільки фарами мигонув.

- А він?

- Отут я і досі дивуюсь, чому він не відповів. Він завжди, як вночі, то фарами мигає, а вдень рукою махне. Ну, нормальний мужик. А тут проскочив повз мене, наче це не він.

- А це точно він був, не переплутали?

- Та ну, скажете таке! Я ж номер фарами висвітив, роздивився добре. І за кольором - «Волга» його.

- А того, що за кермом сидів - теж висвітили?

- Ні, я одразу на ближнє перемкнув. Я ж не хамло - очі сліпити. А потім - він щиток опустив. Хоча… стривайте… точно!

- Слухаю. Тільки не женіть коней.

- Ви повірите, що кожний водій, справжнього маю на увазі, машину по-своєму водить?

- Це як хода чи почерк?

- Точно! Там коли з вулиці на сади заїжджаєш, на самому початку, перепад між асфальтом і плитами.

- Знаю. Там на центральній алеї бетонні плити, бо ніякий асфальт на піску довго не протримається.

- Ото ж! А Микола… ну, котрий загиблий, він завжди до таких місць не те що під’їжджав - підповзав. А того вечора раптом газонув - аж квакнуло! Наче не він за кермом.

- Боюся, що так воно й було.

І свідок, і його товариші розгублено дивилися на мене, чекаючи продовження, але я не поспішав. Як любить казати наш Старий, не вискакуй з власної думки, доки ти в ній остаточно не впевнений.

- Нагадайте мені краще, до Верхніх садів якось інакше, ніж через Воскресенку, можна заїхати?

- Та ні, - заговорили, перебиваючи один одного, таксисти, - сади - вони як у мішку. З одного боку Дніпро з протоками, з другого - височенний залізничний насип. Тож маршрут один: від метро по Луначарського до клумби, а там лівий поворот, понад затокою і на центральну алею.

- Спасибі всім. Підпишіть протокол - і до роботи. Ви до своєї, я до своєї.

- Командире, ви нам тільки підкажіть: хто б це міг бути, а ми вже цього гада самі…

- Товариство, якщо