Бомба для голови - Юліан Семенов
Через кілька хвилин Берг відчинив двері кабінету.
— Увійдіть, — сказав він. — Я не дзвонив у поліцію і не грав на ваших нервах. Я перевіряв ваше прізвище в моєму досьє. Ну, припустімо, я вам вірю. Припустімо, ви справді…
Ісаєв перебив його:
— Стоп! Давайте підемо звідси. Вам таки могли всадити апаратуру. І це нікому не потрібно, якщо запишуть нашу розмову. Ходімо в ту кімнату, де нема телефону! Там буде спокійніше…
8
О шостій годині ранку Берг приїхав до генерала Шорнбаха. Покоївці, яка відчинила двері, він сказав:
— Не будіть пані, але попросіть негайно вийти до мене генерала…
— Я не знаю… Так рано… Він запитає, хто ви, мій пане?
— Ви йому скажете — давній друг. Дуже давній друг. Він вийде.
Берг у свій час вимагав для генерала довічного ув’язнення; генералові дали сім років, але звільнився він через два роки за допомогою людей з концерну «Хьохст», який став наступником декартелізованого «І. Г. Фарбен». Потім «Хьохст», зв’язаний з воєнною промисловістю, висунув Шорнбаха у військову розвідку: необхідно було знати армійську кон’юнктуру. Тепер Шорнбах — ось уже п’ять років — сидить «під дахом» політичної розвідки в західнонімецькому «бундесхаузі», і його інтереси, що з’єднували армію й «Хьохст», вступали в конкретне протиріччя з інтересами Дорнброка — чим далі, тим дужче й помітніше.
Кандидатуру Шорнбаха підказав Бергу Максим Максимович.
— Бийте відкрито, — сказав він на прощання. — Якщо НАТО — це Вашінгтон і Бонн насамперед — захоче налагодити контакти з Пекіном, він не дозволить цього зробити приватній особі, навіть Дорнброку. Вони це робитимуть самі, на державному рівні. Одним словом, «Хьохст» буде проти Дорнброка — в це й цільтесь. Шорнбах клюне: він одержує гроші не так за погони, як за те, що служить «Хьохсту».
Шорнбах, заспаний, у халаті й піжамі, побачивши Берга, завмер на порозі:
— Ви?!
— У мене до вас діло. Воно не має ніякого відношення до минулого.
— Що вам треба, Берг? Ви досить мучили мене двадцять років тому… Чого ви прийшли тепер?
— Я хочу, щоб ви допомогли країні, генералом якої ви є. Я хочу, щоб ви допомогли нам у боротьбі з бандою. Треба, щоб ось на цьому документі, написаному мною, ви поставили візу; «Негайно, справа державної ваги, прийняти до виконання». Читайте. Я не став би вас просити про щось протизаконне. Читайте уважно, і ви зрозумієте, що в цьому ділі ви матимете свій виграш.
Шорнбах прочитав аркуш паперу з машинописним текстом і автоматично підкреслив червоним олівцем, який він машинально попросив у Берга, всі п’ять пунктів: «встановити спостереження по лінії МАД за будинком майора Гельтоффа; знайти людину, яка була хазяїном «мерседеса» — з простреленими дверцями; встановити її ім’я; з’ясувати, куди ця людина тікатиме з міста, а вона тікатиме сьогодні чи завтра; організувати спостереження за Айсманом».
— Яку вигоду від цього одержить моя організація? — запитав Шорнбах.
— Ви допоможете викрити банду, яка у власних вузькокорисливих інтересах зриває всі намагання розсудливих політиків дати мир і спокій Європі.
— Я хотів би трохи більше конкретики…
— Ви матимете конкретику, коли почнете передавати мені зведення зовнішнього спостереження за бандитами й дані електронного прослуховування їхніх розмов. Роботу треба починати сьогодні ж. З самого ранку. Ось тут — мотивування вашої згоди, — він простяг йому другий аркуш паперу, — це мій до вас особистий лист, але він носить сугубо секретний характер.
— Чому ви прийшли з цим у МАД?
— Та тому, що в тутешній поліції є люди Айсмана. Тому, що у ФСА є люди Бауера й Дорнброка. А ваша служба; як мені відомо, орієнтується на інші сили…
— Припустімо… Але чому ви прийшли з цим саме до мене?
— Тому, що будь-хто інший почав би роздумувати перед тим, як погодитись, а вам часу на роздуми я не лишаю.
— Я був солдатом, прокуроре, і я вмів дивитися в очі кулям, бо я не був членом НСДАП і я не був в СС, хоча — в цьому була ваша правда — я давав накази висаджувати в повітря мости, й дороги, і міста при відступі; цим я рятував Німеччині життя її солдатів. Тому я завжди маю право обмірковувати — даєте ви мені на це час чи не даєте, не так важливо. Я був солдатом, це правильно, солдатом у чині майора, але я не був катом, прокуроре, і не шантажуйте мене.
— В мене мало часу на дискусії про те, де лежить грань між поняттями «виконання наказу» і «злочин». Зараз ви охороняєте наші воєнні інтереси, і я хочу, щоб ви виконали свій обов’язок.
Шорнбах узяв аркуш паперу і, трохи відкинувши голову, — окуляри він залишив у спальні, — двічі прочитав другого листа Берга.
— А де показання про переговори Дорнброка з китайцями?
— Ви повинні дуже не любити мене, і я розумію цю, м’яко кажучи, нелюбов. Але у вас немає підстав підозрювати мене в непорядності. Коли я кажу вам, що ці показання в мене будуть, отже, я кажу правду. І коли я кажу, що це — показання, то це значить — показання, і коли я кажу вам, що цей свідок заслуговує довір’я, вірте мені, я маю всі підстави говорити так. Ці показання стануть доказами після того, як ви допоможете мені…
— Та якщо ви вже прийшли да мене, то, виходить, крім цих загальних теоретичних викладок, — Шорнбах поклав руку на лист Берга, — безперечно цікавих, повинні бути бодай якісь гарантії в тому, щоб я вступив у діло. А гарантії — це імена…
Берг пожував губами і відповів:
— Я не можу піти на це. Я не маю права розпоряджатися чужим життям. Я маю право розпоряджатися власним життям, і тому я приніс вам показання фрау Шорнбах, які я викрав із справи… За це я можу стати перед судом… І я віддаю це вам… Ось, будь ласка.
Берг поклав аркуші із справи на стіл. Шорнбах
