Злий - Леопольд Тірманд

— За тобою, — залунав глибокий голос з ліжка, — стоїть стілець. Сідай.

Мориц трохи позадкував і оглянувся. З правого боку стояв дешевий стілець, а поруч — столик з дошкою «під мармур», наче в третьорозрядній кав'ярні. На столику стояла горілка й лежали цигарки. Мориц сів. Тільки зараз його охопив такий страх, що він ледве стримував тремтіння колін і про себе благав, щоб у підвалі якомога довше стояла тиша, аби йому не зрадити себе тремтінням голосу.

— Я вже давно хочу тебе побачити, — озвався голос з ліжка, і раптом над головою Морица спалахнуло сліпуче світло. Мориц з усієї сили стиснув щелепи, щоб не крикнути. Він сидів так зо дві секунди, освітлений з голови до ніг, наче на операційному столі. Потім світло згасло, й засліплених очей хлопця щемливо торкнулася темрява. Минуло кілька хвилин, поки він знов призвичаївся до неї. Мого охопила невимовна слабість. Уперше в житті він був паралізований жахом.

З ліжка підвелася велетенська постать і сіла на краю, спираючись спиною об узголів я. Замигтів вогник сірника біля цигарки.

— Чом же ти нічого не кажеш, синку? Я чув, ти такий козак, що навіть на Крушину скачеш, а тепер мовчиш?

— Я прийшов, щоб слухати, пане Кудлатий, — з зусиллям пробелькотів Мориц. — Ви ж мене викликали.

І відчув несподіваний приплив впевненості, вперше вимовивши це страшне прізвище в розмові.

— А ти налий собі чарку й випий, — долинув до нього голос з ліжка, — це на тебе добре вплине. І закури.

Мориц налив горілки й жадібно випив. Горілка миттю вдарила в голову і, мабуть, через те йому вчувся якийсь шерех за перегородкою. Рука його тремтіла, коли він запалював цигарку.

— Тепер слухай, Морице, — постать на ліжку змінила позу і сіла, широко розставивши ноги й спершись підборіддям на руку. — Я хотів з тобою поговорити з двох причин. По-перше, тому, що ти поганець, а по-друге, тому, що ти козак, який може далеко піти.

Кудлатий устав і почав походжати по підвалу. Він був величезного зросту й могутньої будови, ходив тихо й пружно. Враження могутності його тіла ще посилював густий півморок. Голова тонула в темряві; єдина деталь, яку Мориц встиг помітити, було густе, розкудлане волосся. Кудлатий зробив ще кілька кроків і знов повалився на ліжко, яке іржаво зарипіло під його тягарем.

— Чому ти поганець — ти й сам знаєш, — обізвався Кудлатий спокійним, впевненим голосом. У цю хвилину Мориц уперше побачив втуплені в нього проникливі очі — вони начебто пронизували його до самісіньких кісток. Було щось таке владне й жорстоке в тих блискучих очах, що Мориц затремтів, і страх, який вже помалу почав зникати, охопив його знову.

— А козак ти тому, що не боїшся. І тому, що не боїшся, роблю тобі таку пропозицію: ти будеш у мене керівником квиткового відділу. Ну, як? Хочеш?

Це був удар! Мориц підніс руку до чола. Досі він співробітничав з людьми Кудлатого — отак, як працює бідний перекупник у великого гуртового торговця. Він користувався підтримкою людей Кудлатого і робив їм певні послуги з допомогою своїх «коників» — оце й усе. А тепер… така несподівана кар’єра! Керівник відділу в Кудлатого! Він, Мориц Мехцінський!

«А ця повістка на післязавтра? Сказати чи ні? Ні!» Щось блискавично замкнулося в ньому, наче клацнув замок.

— Хочу… — шепнув Мориц. йому перехопило горло.

— Дуже добре, хлопче, — спокійно обізвався Кудлатий. — Але на цьому ще не кінець. Ти напевне вже чув, що останнім часом з явилися певні труднощі…

— Знаю, що це таке, — відповів Мориц, уперше твердо й рішуче. — Я тільки чекаю зустрічі з отими людьми. Сам охоче порозмовляю з ними.

— В порядку, — мовив Кудлатий з несподіваною щирістю. — Дякую. Я знав, чого можу від тебе сподіватися: тому я тебе й запросив до себе. Тепер бачу, що на тебе справді можна покластися. З такими людьми, як ти, можна робити великі речі. Для початку, Морице, ти зіграєш на чималу ставку. За три тижні відбудеться у Варшаві одне видовище, велике видовище, на якому ти, як начальник квиткового відділу, заробиш п'ятдесят тисяч злотих.

— Скільки? — пробелькотів Мориц здушеним голосом, одразу ж забувши про суд.

— П'ятдесят тисяч злотих, — повторив Кудлатий спокійно.

Підвал, ліжко, півморок — все закружляло в очах Морица, і з цього хаосу блискавично зринули плутані образи: пачки червоних банкнот по сто злотих кожна; усміхнена Ганка в крамниці «Делікатеси»; Ганка у шевця приміряє найкращі туфлі; заставлена меблями і кришталем їдальня, де він, Мориц, їсть білорожеву свинину з капустою… Потім усе розтануло в якійсь шаленій мішанині, де плуталися обличчя Ганки, Крушини, Куби, Віруса, хлопців і знов Ганки…

За секунду Мориц зрозумів, що Кудлатий каже не на вітер. «Мови не може бути про суд, — вирішив він твердо. — Не піду. Нехай мене шукають, все одно не знайдуть…»

— Це буде важкий номер, Морице, дуже важкий. Будемо працювати з «лівими» квитками, — промовив Кудланні і втупив у нього свої блискучі очі.

— Нічого не вдієш! — вигукнув Мориц. Вій знав, які величезні труднощі й небезпеки криє в собі робота з «лівими» квитками, але сума, яку назвав Кудлатий, збудила в ньому шалену зухвалість; він начебто вже нічого не розумів.

— Щоб я так щастя мав, не завалимося, пане Кудлатий! Нехай будуть «ліві» квитки! Але дайте мені роботу! Побачите, що я можу за таку монету! За п’ятдесятку!

— Вірю, — лагідно відповів Кудлатий. — Знаю, що ці гроші означають для тебе тебе. Хочеш одружитися з Ганкою і вийти із справи? Хіба ні?

Мориц підвівся, похитуючись. На якийсь клаптик секунди здалося, ніби він хоче кинутись на Кудлатого.

— Сідай! — гримнув Кудлатий таким голосом, що Мориц відразу сів, наче його вдарили по голові. — Бо чудова кар’єра керівника квиткового відділу скінчиться в цю ж мить! Ось тут! Зрештою, — додав