Історія однієї істерії - Ірина Сергіївна Потаніна

У голові в Ксюші дозріває план. І тут, як на зло, в гру вступаю я. Ксенія розуміє, що приватний детектив легко встановить автора записки. А ще Ксюша не вірить, що я зможу докопатися до Кира. Надто вже спокійно той поводиться. Напевне, підстрахований по самі вуха. Тоді Ксенія пише записки мені. Намагається пригрозити втратою найдорожчого. Знаходить мою відповідь із проханням уточнити, що значить «втрачу близьких». Уточнює вже в батьковому кабінеті, куди потрапляє через горище. Ключ від входу на горище з боку звичайного під’їзду Ксенія відібрала з батькової в’язки заздалегідь. Сподіваючись, що, можливо, я все-таки відмовлюся від розслідування, вона силкується залякати мене. Вирішує будь-що-будь сама знайти Аллу з Ларисою. План у неї простий: вдасть, що сама зникла. Для всіх це стане закономірністю: раз виконавиця головної ролі, значить, повинна зникнути. Для Ксенії — чудовим алібі: сама зникла, отже, інших не викрадала. Для Кира — шоком. Він-бо знає, що сталося з попередніми зниклими дівчатами. А з Ксенією що? Кир напевне розпочне пошуки. І напевне якось викаже себе. Десь припуститься помилки й випадково виведе на місцезнаходження Лариски з Аллою. Залишається тільки стежити за кожним його кроком. Власне зникнення подарує Ксенії цілковиту волю. Вона зможе весь час присвятити стеженню. Справжньому, ретельному стеженню. Тільки ось батька шкода — хвилюватиметься. Тоді Ксенія пише Шумилову листа. Крім того, виникає ще одна проблема: у Ксюші зовсім нема грошей. У цьому випадку доводиться покластися на Кілера. У того грошей теж нема, та є їжа, приготована Кілеровою бабусею. В дім до діджея Ксенія вирішує не йти. Кирило може розпочати пошуки саме звідти.

Вона чаїться на горищі та приміряє вилучену з театрального реквізиту перуку, смакуючи подумки прийдешні події: Кир що не день більше нервує через її зникнення, аж поки не настає час для стеження за ним… І тут з’ясовується, що горище віднині переходить до чужих людей і ці люди збираються робити там ремонт, тобто криївка перестає бути криївкою. Після доби сидіння на горищі Ксенію це навіть втішає. Здоровий глузд потроху повертається, і вона вже сама не рада, що все це зчинила. Цілий вечір Ксенія блукає затишними двориками центру та розмірковує, що робити далі. Нарешті вирішує розповісти все батькові. Або його детективу. Тобто мені. По прийнятті такого рішення дівчина відразу наштовхується на мене, бо я репетую на всю вулицю її ім’я. Вона вбачає в цьому добрий знак і зважується підійти до мене та відкритися.

— Ви собі уявити не можете, чого мені варто було прийняти таке рішення…

— Ну, вже не менших зусиль, аніж мені довелося затратити, щоб витягти з тебе всю цю розповідь.

Тепер варто було поставити деякі навідні запитання, аби з’ясувати, що в цій розповіді просто марення, плід Ксюшиних страхів і прихованих почуттів до Кирила, а що — реальні факти. Я підливала Ксенії чай і намагалася не косувати на її голову надто підозріливо. Як у такій маленькій голівці може вміститися така кількість протиріч? Реальність із вигадкою перемішалися там настільки, що відрізнити їх одне від іншого, здавалося, просто неможливо.

— Ну, ось що, — почала я. — Необхідно провести цілу купу заходів. Насамперед потрібно повідомити твоєму батьку, що ти жива.

— Він знає. Я писала йому про це.

І знову цей вираз непохитної упертості на обличчі. І вона ще когось бараном називала!

— Коли в тебе будуть власні діти, тоді зрозумієш. Побачиш, чи набагато твій лист полегшив батькові страждання.

— Ми з татом звикли довіряти одне одному. Якщо я написала йому, щоб він не хвилювався, виходить, він не хвилюється…

— А мене він, по твоєму, від надміру зайвих коштів найняв? — посміхнулась я.

— Ні. Це через зникнення Лариси з Аллою. Він же голова батьківського комітету театру.

Найважче доводяться зазвичай найочевидніші речі. Необхідність подзвонити Шумилову здавалася мені настільки очевидною, що я навіть уявити собі не могла, як довести її Ксенії. Мусила вдатися до силової аргументації.

— Роби що хочеш, а я подзвоню йому. Мій обов’язок — повідомити клієнту, що його дочка жива-здорова.

— Не робіть цього! Ви зіпсуєте мені стосунки з батьком. Навіщо? Вони ж тільки налагодилися…

— Чим зіпсую?

— Він ніколи не пробачить мені, що я відмовляюся втаємничувати його в суть справи. Не уявляю, як скажу йому у вічі, що не хочу ділитися інформацією.

— Ну, то поділися…

— Що? Щоб він здійняв бучу? Я не зможу втримати батька, й він обов’язково чим-небудь викаже Кирові свою поінформованість. Ми зіпсуємо цим справу, розумієте? Ми змусимо Кира насторожитися! Не дзвоніть батькові. Я ж сама прийшла до вас, сама все розповіла, то слухайте мене… Ваш клієнт — мій батько, він просив знайти мене, але… Я все розумію. Просто зараз у мене грошей нема. Потім, коли все залагодиться, я попрошу батька збільшити ваш гонорар за те, що ви підтримали мене в настільки складний момент.

Ще одна намагається найняти собі олов’яного солдатика! Генетична пристрасть до лідерства, яка призводить до купи дурниць і помилок… Скидалося на те, що Ксенія впевнена, нібито її з’ява з повинною та обіцянки щодо збільшення гонорару автоматично переводять мене в її підпорядкування.

— Заспокойся, будь ласка, — я вирішила не дратуватися. — Дуже добре, що ти розповіла мені про всі свої спостереження. Шкода, що тільки зараз. Якщо Кирило дійсно винний, ним потрібно було займатися значно раніше.

— Що значить «займатися»? — голос Ксенії помітно здригнувся.

— Поки що не знаю. Узяти під нагляд, допитати, надавити… Не хвилюйся, ми обов’язково що-небудь придумаємо.

— Його не можна допитувати!

Зважаючи на тон, Ксенія вирішила, що на Кирила очікують катування і болісна смерть.

— Якщо він не винен, йому ніхто не заподіє шкоди…

— До чого тут це?! Не можна допитувати, бо він зачаїться, нічого не скаже, але стане значно обережнішим. Тоді ми нізащо не знайдемо дівчаток. Може, він взагалі плюне й вирішить залишити цю справу. А голодна смерть — знаєте, яка болісна?

— Ксюша, він залякав тебе. Заморочив голову, щоб ти нікому нічого про