💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна

Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна

Читаємо онлайн Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
меланхолію — зате він старається. Раз людина старається, треба слухати. Типовий для нашого міста підхід до творчості. «Не має значення, що виявляється в кінцевому підсумку, важливо, яких зусиль усе це коштувало творцям». Чомусь у нас зазвичай оцінюють не результат, а те, до яких витрат він спричинився. Через це «не стріляйте в піаніста, він грає, як уміє». Безліч найталановитіших людей залишалася непоміченою за спинами спритників, котрі на кожному розі кричали про витрачені ними нерви та кошти на створення якогось непотребу. Можливо, причиною був кепський настрій, але якраз оцей рекламний фільм я дивитися не могла.

— Скажіть, а якщо я спробую заплатити, ви мене випустите? — знову звернулась я до рожево-жовтогарячого.

— Платіть на центральному вході, — у голосі співрозмовника почулися глузливі нотки.

Отакої. Цікаво, як би зреагував господар вечірки на мою пропозицію сплатити за дозвіл не дивитися його презентаційного фільму.

От так-так! Залишається подякувати, що глядачів не прив'язують до крісел і не вставляють їм у очі сірники, щоб фільм таки побачили. Цікаво спостерігати за крайнощами нашого суспільства. Свобода слова, якої так довго ми всі разом домагалися, чомусь призвела до повної відсутності волі слуху. Тобто, слово стало не тільки вільним, але й нав'язливим. Нинішні «творці шедеврів» не від того навіть, щоб силоміць змушувати людей слухати. Хоча б і весь цей обвал реклами, що цілковито поховав під собою наше суспільство… Так собі міркуючи, я дивно заспокоїлася. Втім, нічого в цьому не було надто дивного. Давно помітила, що оформляючи власне невдоволення в конкретні слова, стаєш більш врівноваженою. Буркотіння лікує. Можливо, це варто вважати першими ознаками старості.

Коли фільм нарешті скінчився, я перебувала вже в неймовірно спокійному стані. Невдоволення поминуло стадію безсилої люті, яка поступилась місцем якійсь подобі мудрості.

— Вадиме, я не дозволю тобі більше ні з ким розмовляти. Ти зобов'язаний вислухати мене, — цього разу жодні заперечення чи прохання Ожигова зворушити мене не могли. Я відвела Робіна вбік і пильно зазирнула йому в очі.

— Ну от, — Вадик засмутився, — Павло — мій давній приятель. Щойно ми почали згадувати молодість, як ти…

— У вас було досить часу для спогадів, — безапеляційно заявила я. — Не хочеш же ти сказати, що дивився цей фільм. Вислухай мене, Вадику.

— Якнайуважніше, — схилив голову Робін. — Тільки, по-моєму, тобі зараз не дадуть розмовляти.

Широко посміхаючись, до нас із Робіним скрадалася Кішка.

— Здрастуйте, здрастуйте, приємно зустрітися, — промуркотіла вона в бік Вадика. — Якщо не заперечуєте, мені б Катерину на дві хвилинки…

Вадик не заперечував. Заперечувала я, та мене про це ніхто не запитував. Кішка буквально вчепилася в мою руку та кудись тягла.

— Котю, ми ще неодмінно побачимося, — Робін затримав свій погляд на моїх очах трішки довше, ніж годиться, і мені чомусь стало зрозуміло, що він прощається. — І обов'язково ще поговоримо. Коли-небудь.

— Не здумай зникнути, — швидко зреагувала я. — За три хвилини я повернуся.

Що далі ми з Кішкою в масках світської привітності відходили від Робіна, який зі смутком дивився нам услід, то більше тривожилася.

— Леро, куди ти мене ведеш? — зупинилась я нарешті.

— Поговорити треба, подружко, з'ясувати дещо, — суворо промовила Кішка, водночас привітно киваючи комусь зі знайомих.

— Це терміново? — холодно запитала я, всім своїм виглядом намагаючись дати їй зрозуміти, що зараз не пора правити теревені.

— Дуже, — незворушно відповіла Лера й недобре примружилась. — Не люблю чаїти зло проти своїх.

Я зрозуміла причини такого несподіваного втручання Кішки в мої справи. Вона ж, бідолашна, була впевнена, що це не мої, а її справи, тому страждала від того, що я так нахабно перетнула межі її територій.

— Говори тут, мені до Вадима конче повернутися треба, — швидко заговорила я.

— Не соромно тобі, подружко, з-під носа в своїх здобич тягти? — з гідністю почала Кішка. — Це ж я тобі про Робіна розповіла. І про те, що він собі бабу шукає, і про те, що він — мій клієнт. Я, між іншим, гроші заробляю. Хочеш із ним крутити? Ніхто не проти. Хочеш із подругами своїми його звести? Нема питань. Але все це — через мене. Це я йому виклик надіслала. Я його знаєш скільки по інтернету обробляла? За поняттями, ти мені тепер ого-го скільки винна…

— Леро, слухай-но, — мені всі ці поняття були абсолютно незнайомі, та й не потрібні, — ти, коли мені про свого іноземця розповідала, ні словом не обмовилась про те, хто він.

— А я що — перед тобою звітуватися мушу?

— Заспокойся, — агресивні нотки в голосі Валерії мене трішки навіть насмішили, — ніхто твою здобич не відніме. Я на Робіна не претендую, бо такими речами не займаюся, ти ж знаєш. Мені просто поговорити з ним треба. Поговорити, й по всьому. Не втручайся. Домовились?

Кішка не знайшла, що відповісти. Вона очікувала, що я кинуся воювати за своє право на запудрювання мізків іноземцеві, почну перепрошувати, намагатися налагодити стосунки, або й взагалі відмовлюся розмовляти на цю тему. Щодо цих варіантів вона заготувала належну тактику. Але до настільки дивної неправди з мого боку підготована не була.

— Гарно брешеш, — насторожено примружилась вона й схилила голову набік. — Про що тобі з ним розмовляти?

Я виглянула з-за плеча Валерії і не знайшла Робіна на тому місці, де він залишався.

— Леро, пробач, мені терміново потрібно його знайти. Потім поговоримо, — я спробувала відійти, але Кішка з несподіваною силою стисла мою долоню.

Відгуки про книгу Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: