Історія однієї істерії - Ірина Сергіївна Потаніна

— Не хвилюйся. Я все влаштую. Не так-то просто піти проти моєї волі в цьому театрі. Я дещо придумав. Тепер подивимося, я чи вони… Давно мріяв про серйозну гру.

Я вже не встигала записувати.

— Ксюшо, ти передаєш його фразу дослівно?

— Ну… майже. Думаю, так. Максимально наближено до його тодішніх слів. І ще — це важливо — він казав, що доможеться свого. «Поки в моєму арсеналі є такі люди, як Хомутов і його здоровань глухонімий — я практично непереможний».

— До чого тут Хомутов?

— Не знаю… Кир підтримує з ним дуже тісні стосунки. Уявлення не маю, чому, але, мені здається… Загалом, Кирило говорив ці слова так значуще… Тепер я майже впевнена — Хомутов причетний до зникнення Лариси з Аллою.

— Та чому ж, дідько забирай? Пояснюй до пуття! Розмовляти з Киром Ксенія не стала. Попросила дати спокій. Після ганьби перед усім колективом взагалі не бажала говорити з Киром. Раптом скаже щось не те, й це його спровокує до нових вчинків, які потягнуть за собою нову гидоту. Кир спокійно повісив слухавку. Наступного дня зникла Лариса. Батьки зниклої кілька разів дзвонили Ксенії. Ксюша в шаленстві помчала до Кирила.

— Це ти?! Ти! Що з Ларискою? Де вона?

Кир незворушно вислухав Ксенію, потім спокійно пояснив, що знати нічого не знає. Але якщо Ксенія ще трохи почекає, роль буде в неї в кишені. Ксюша пригрозила Кирові, що піде в міліцію.

— І що ти їм скажеш? Не здумай. Не станеш же ти кидати на мене тінь підозри? Ми ж друзі, Ксюш… А якщо я не винен? Подумай… Міліція ж рада буде розкрити злочин. Вони хапаються за будь-яку зручну нагоду. Мене заберуть і скалічать, перш ніж батько зуміє заплатити, кому слід. І все через твоє зрадництво… Хіба ти можеш так вчинити?

— Де Лариска?

— А якщо я винен, то тим більше ти не можеш віддавати мене в руки органів, — вкрадливо провадив Кирило. — Не думаєш же ти, що я вбив Ларису? А якщо ні, то, ізолюючи мене, ти позбавиш свою подругу необхідної підтримки. Їжі, наприклад. Голодна смерть — це дуже тяжко…

— Кире, припини знущатися. Скажи, це ти сховав Ларису?

— Ні. Але не турбуйся, перший склад незабаром буде твоїм.

— Кире, до чого ти докотився? Тебе посадять! Ларка ж бо в чому винна?

— Оце вже не знаю. В дурості, напевне. Все не так страшно, заспокойся. Слухай-но, а чого ти вирішила, що мене посадять? Ксюшо — я зроблю для тебе що завгодно. Але повір, мені складно буде витягти тебе з психіатричної клініки. Якщо ти з таким одержимим виглядом з’явишся в міліцію, тебе просто віддадуть лікарям…

Розмова нічого не дала. Ксенію охопив жах. Вона й вірила, й не вірила в причетність Кира до зникнення Лариси. «Може, все це дурнуватий жарт? Сценка, гра?» — чомусь думала вона. Ксенія теж втяглася в цю гру. Стала цілими днями надзвонювати Кирові або жадати від нього особистої зустрічі. Якщо він бачиться з Ларисою, то Ксенія повинна вистежити його. Встановити справжнє стеження не вдавалося. Єдиним способом контролю Кирових переміщень було переміщення разом із ним. А ще — дзвінки, щоб переконатися, що з дому він не виходив. У розмовах Ксенія ще й досі сподівалася вивідати в Кира всю правду. Кирило говорив про все й водночас ні про що. Одне Ксенія усвідомила — якби одного разу не дала Кирилові приводу для упадань, якби не відповіла ствердно на його пропозицію грати в першому складі.. Ситуація зараз була б зовсім іншою. Ксенія намагалася виправити власні помилки. В одній із розмов їй здалося, начебто Кир майже зізнався. Він говорив щось таке про міліцію. Про те, що за нормального розкладу, ніхто б ще не починав пороти гарячку, але Зінаїда Максимівна намагається тиснути на органи. Загалом, Ксенії здалося, що Кир натякає, буцімто він не може відпустити Ларису тільки з тієї причини, що тепер усе це вже не пройде як безневинний жарт. Із самою Ларискою Кир, можливо, навіть змовився (ну, не вірила Ксенія, що Кирило може силоміць утримувати Ларису), а ось із міліцією домовитися буде складно. Тоді Ксенія написала Зінаїді Максимівні записку з погрозою. Сподівалася, режисерка послухається і зупинить слідство. Наступного дня зникла Алла. Тепер Ксенія розуміла, що все це далеко не жарти. Лариска дружила з Киром. Могла вже незрозуміло за які медяники погодитися стати учасницею його плану. Але принципова та правильна Алла — нізащо. Тим більше, в одній команді з ненависною їй Ларискою. Ксенія, котра тепер почала грати в першому складі, ще раз зажадала від Кира однозначних пояснень. Кир попросив не турбуватися. Ксенія насилу стрималася, щоб не задушити його. І тут вона усвідомила, яку дурницю зробила, коли написала записку режисерці. Якщо справа набере дійсно серйозних обертів, то її, Ксюшин, почерк, стане вагомим аргументом на користь версії про причетність її до зникнень. Тим більше, що вона мала мотив — отримання ролі.

— Я відчула себе в пастці. Я зовсім не знала, що робити. Похід у міліцію тепер іще міг обернутися й обвинуваченнями проти мене самої. Я сахалася від власної тіні й понад усе хотіла зникнути. Випаруватися, бо спілкування зі мною, як я зрозуміла тоді, може скінчитися для всіх жахливими неприємностями.

Далі події почали розвиватися зовсім нелогічно: Ксенія жахливо нервує, впадає в абсолютно безглуздий стан. Вирішує, що мусить негайно вивести Кира на чисту воду. Цим вона врятує подруг, відведе від себе жахливі підозри та переможе ненависного Кирила, котрий настільки витончено вирішив помститися за її, Ксюшину, відмову від його любові…

— Він висмоктав із мене всі почуття! По ниточці, по жилці… Знищив у мені й розсудливість, і довіру до будь-кого. О, ці жахливі розмови… Ні так, ані ні… Він гарний актор. Він так уміло тримає в напрузі! Створює ілюзію, що все це просто жарт, що за хвилину все розкриється. Пояснить, де дівчиська. І пояснення це виявиться таким простим, таким зрозумілим, що думки про якусь там міліцію здадуться маренням. Але ця ілюзія залишається ілюзією. Він ні в чому не зізнається, але й