Одного разу на Різдво - Джозі Сілвер
Тішуся вже тим, що мені вдалося вибудувати кругову оборону навколо вибору весільної сукні й Сариної сукні старшої дружки. Можете мені повірити: навіть це не було самоочевидним. Моя майбутня свекруха кілька тижнів закидала мене посиланнями на сайти з весільними сукнями, які пасували б Кейт Мідлтон чи, точніше, попередній дівчині Оскара — Крессінді. Оскар іноді про неї згадує. Хотілося б, щоб і його матір згадувала про неї рідше. Вона тримає їхнє фото у своїй вітальні, на роялі, зрозуміла річ. Я кажу «зрозуміла річ», бо Крессіда була — і є — піаністкою. У неї довгі кістляві пальці. У неї все довге й кістляве, якщо говорити чесно.
— Я вважаю, що декольте у формі серця найвигідніше носити з підкладкою, — Ґвенда оглядає мій бюст, на її обличчі — щире співчуття.
Сара відвертається до стіни із сукнями, беззвучно регоче. Удруге за день мене змушують думати, що моїм цицькам до ідеалу ще рости й рости. Ми щойно вийшли з такого ж самісінького депресивного закладу, де з мене зняли мірку для бюстгальтера нареченої, який, звісно ж, був удвічі дорожчим за не-весільну білизну поруч. Зараз я затиснута в цей комбідрес на вісім дірок, який — я певна — уже ніколи не зможу зняти, а про те, щоб попісяти в ньому, — годі й мріяти. Тож реакція Ґвенди на мої принади доводить мене до сказу. Мама, хай благословить її небо, втручається в розмову.
— Цілковито згодна з вами, Ґвендо. У цьому місці Лорі в мене вдалася, — мама опускає очі на власний бюст. — Може, ми спочатку трішки роздивимося, а тоді підійдемо до вас?
Ґвенда дещо ніяковіє й швидко-швидко тріпає віями за скельцями своїх рогових окулярів.
— Як забажаєте, леді. У вашому розпорядженні ціла година, тож почувайтеся вільно.
Вона заходить за свій прилавок, потім знову здіймає очі.
— Просто до вашого відома: усі корективи ми робимо в процесі роботи, тож ніяких безсонних ночей. Вам не доведеться хвилюватися через те, що вашу сукню неправильно вкоротять.
Чудово. Тепер я плоскогруда й до того ж коротка. Ось така вона оригінальна хрещена-фея.
— Як ти почуваєшся після всього цього, Саро, дорогенька? — чую, як мама пошепки розпитує Сару, обіймаючи її за плечі біля стійки з пишними сукнями, якої я так старанно уникаю. Мама кілька разів зустрічалась із Сарою за всі ці роки, їхнє почуття гумору схоже, спрямоване, здебільшого, на мою адресу, і воно їх одразу зблизило в момент знайомства.
— Непогано, Гелен, дякую. Я просто намагаюся займатися всіма справами, не мати вільного часу, — Сара вдячно всміхається на підтвердження своїх слів.
Після того, як усе сталося, ми із Сарою випили більше вина, ніж дозволяє здоровий спосіб життя, але, враховуючи обставини, вона непогано тримається. За Джека я не така впевнена. Ми кілька разів виходили з ним на каву. Сара знає, звісно. Я обіцяла їй, що повідомлятиму, коли буду з ним бачитися. Я не розповідала їй деталі — того, що на нашій першій зустрічі він був такий, мов з пекла повернувся, на другій — навіть гірше, ніби до кав’ярні він ішов коридором ганьби. Гадаю, у кожного свій засіб долати такий стан, але бачити його таким мені важко.
Міркую, як би так забрати маму подалі від п’ятифутових кринолінів, коли Ґвенда раптом приходить мені на допомогу.
— Матусю, — кличе вона голосно, дивлячись понад окулярами, — гадаю, що пишна спідниця може просто поглинути нашу тендітну наречену.
Тепер моя черга повертати обличчя до найближчої стіни суконь, ховаючи там усмішку. Те, що Ґвенда кличе «матусю» — ще одна риса весільної індустрії. До всіх, хто бере участь у процесі, звертаються відповідно до їхньої ролі. Наречена, молодий, весільна мати.
Сара схиляє голову набік і повільно киває.
— Знаєте, гадаю, Ґвенда має рацію. Ми ж не хочемо, щоб від Лорі лишилася сама спідниця? Вона ж стояти не зможе, як лялька, що закриває рулон туалетного паперу в убиральні.
Вона грайливо сміється, бере маму за руку й, підморгнувши мені, веде її до мене. Я всміхаюся, але кидаю їй ще й кілька бісиків. Не можу не бути вдячною за втручання, але «лялька»? Хто ще накидає мені сьогодні образливих характеристик? Весільні журнали переконували мене, що це буде одна з незабутніх подорожей по покупки всього мого життя. Точно пам’ятаю: вони згадували про сльози та шампанське. Беручи до уваги, як розвивається цей день, я поступово втрачаю надію. Хоча цілком можливі сльози болю та необхідність скляночки чогось міцного.
— А як щодо цього? — каже Сара, тримаючи в руках срібно-біле сяйво в стилі арт-деко.
Воно прекрасне, але дуже насичене деталями, а внизу щось на зразок риб’ячих хвостів. На Сарі воно було б приголомшливим. На кінчику язика крутяться слова про те, який фантастичний був би в неї вигляд у цьому вбранні, мов русалонька-наречена, але потім я згадую шкатулку з пудрою, яку ми з Джеком знайшли для неї на Різдво, та прикушую язика. Чесно кажучи, я теж зовсім не хочу думати про той день. Я пишаюся нею — вона відмовилася загрібати себе в жаль, відколи вони з Джеком розійшлися; вона тут і створює найкраще враження, як завжди, і я знаю, що кілька разів вона гуляла з Люком, хоча особливо про це не згадує. Гадаю, вони обоє не поспішають дати точну назву тому, що відбувається між ними, ще рано про це говорити, — але все одно я рада, що він є в її житті.
— Я думала про щось простіше, — кажу, повільно відсуваючи сукні на вішаку, щоб роздивитися їх.
Ми десять хвилин насолоджувалися тим, що витягали їх та відкладали ті, які сподобалися мені, і ті, котрі я погодилася поміряти, бо вони сподобалися їм. Назвати це все моїм улюбленим заняттям я не зможу, проте, коли вже дійшло до цього, то кращої компанії, ніж мама й Сара, не знайти. Учора ввечері я сумувала, уявляючи, як би ми обирали все це разом із Джині, але Сара якимось чином розраджує навіть цю тугу.
Випливає Ґвенда та легенько плескає в долоні.
— Схоже
