Хрещений батько - Маріо Пьюзо
Снідаючи, Джоні ділився з ними грінками і шинкою, дав їм відсьорбнути кави. Ця звичка залишилася ще з тих часів, коли він співав із джазом і рідко їв удома, дітям подобалися його невчасні снідання, підобідки чи ранкові підвечірки, їм подобалися страви – біфштекс зі смаженою в олії картоплею о сьомій ранку або шинка з яєчнею пополудні.
Лише їхній матері та кільком його найближчим друзям було відомо, як він обожнював своїх дочок. Після розірвання шлюбу, коли Джоні пішов із дому, розлука з дітьми дошкуляла йому найбільше. Ні за що він так не боровся, як за право залишитися їхнім батьком. У досить своєрідний спосіб він дав Джині зрозуміти, що йому було б не до вподоби її нове заміжжя, і то не тому, що він ревнував її, а тому, що піклувався про своє батьківське становище. Він оформив виплату грошей за такими фінансовими умовами, що їй було набагато вигідніше не виходити заміж. Припускалося, що вона могла мати коханців, але ті не повинні були й на гарматний постріл наближатися до її будинку. Проте з цього боку йому не дошкуляли жодні сумніви щодо неї. Вона завжди була навдивовижу сором’язливою і несучасною щодо сексу. Голлівудські прихвосні залишилися з носом, коли почали увиватися навколо неї, вишукуючи фінансові умови їхнього розлучення та можливі вигоди для себе від її відомого на всю країну чоловіка.
Він не боявся, що вона може помислити про замирення через те, що він запропонував переспати минулу ніч із нею. Ні він, ні вона не хотіли поновлювати свій старий шлюб. Вона розуміла його пожадливість до краси, його нестримний потяг до молодих жінок, значно вродливіших за неї. Хто тільки не знав, що він переспав із усіма партнерками по зйомках принаймні раз. Його хлопчача привабливість була такою ж беззаперечною для них, як їхня врода для нього.
– Тобі треба збиратися, – нагадала Джині. – Томів літак незабаром прибуває. – Вона шугонула дівчаток із кімнати.
– Атож, – відповів Джоні. – Між іншим, Джині, знаєш, я розлучаюся. Знову буду вільний.
Вона спостерігала, як Джоні вдягався. Він завжди тримав свіжу білизну і одяг в її будинку, відколи вони дійшли нової злагоди після весілля Конні Корлеоне.
– За два тижні Різдво, – нагадала вона. – Можна сподіватися, що ти будеш із нами?
Він вперше за весь час подумав про свята. Коли Джоні був при голосі, свята надавали чудову можливість підзаробити на концертах, але навіть і тоді Різдво було святою справою. Якщо він пропустить Різдво, це станеться вже вдруге. Торік о цій порі він розважав свою майбутню другу жінку в Іспанії, намагаючись схилити її до шлюбу.
– Ага, – озвався він, – Святий Вечір і Різдво. – Він не згадав зустріч Нового року. Це буде один із тих розгульних вечорів, яких він потребував час від часу, щоб напитися разом з друзями, і ніяка дружина тоді йому не потрібна. Його сумління від такого не страждало.
Вона допомогла йому вдягти піджак і почистила його. Він завжди мав винятково елегантний вигляд. Вона помітила, що Джоні насупився, бо йому не сподобалося, як була випрана сорочка, та й запонки, які він не носив тривалий час, здавалися дещо кричущими як на його сьогоднішні смаки. Вона лагідно посміхнулась і докинула:
– Том нічого цього не помітить.
Вони всі втрьох провели його за двері аж до машини. Дві маленькі дівчинки йшли обабіч, тримаючи його за руки. Дружина ступала трохи позаду. Їй було приємно від його щасливого вигляду. Підійшовши до машини, Джоні обернувся, підняв по черзі доньок високо в повітря і поцілував їх, спускаючи на землю. А тоді поцілував дружину і сів у машину. Він ніколи не полюбляв тривалих прощань.
Про все заздалегідь подбали його особистий представник по зв’язках з громадськістю і його помічник. Біля будинку на нього чекала машина з водієм, яку взяли напрокат. У ній сиділи зв’язківець з громадськістю і його працівник. Джоні припаркував свій автомобіль, ускочив у винайняте авто, і вони помчали в аеропорт. Він зачекав у машині, поки його представник зустрічав Тома Хейгена біля літака. Коли Том сів у машину, вони потиснули один одному руки і поїхали до Джоні додому.
Нарешті вони з Томом залишились у вітальні самі. Між ними відчувалася холоднеча. Джоні не вибачив Томові, що той не дав йому зв’язатися з доном в ті скрутні часи, коли дон сердився на нього, це було ще до весілля Конні. Хейген ніколи не вибачався за свої вчинки. Він не міг інакше. Його обов’язком було також виконувати роль громовідвода для обурених почуттів, які люди мали до дона, але не наважувались висловити їх безпосередньо, хоча він на те й заслуговував.
– Твій Хрещений Батько прислав мене, щоб я виручив тебе в деяких справах, – сказав Хейген. – Я хочу розв’язатися з цим до Різдва.
Джоні стенув плечима.
– Картину вже зроблено. Директор – порядний чоловік і поводився зі мною добре. Мої сцени надто суттєві, щоб їх вирізали й залишили на підлозі в монтажній кімнаті лише через Вольцове бажання поквитатися зі мною. У нього руки закороткі, щоб зіпсувати фільм, який обійшовся в десять мільйонів доларів. Отже, тепер усе залежатиме від того, як оцінюватимуть добрі люди мою гру в картині.
– Чи здобуття академічної премії справді гранично важливе для акторської кар’єри? – обережно поцікавився Хейген. – Чи це звичайна рекламна мура, яка насправді не має жодного значення? – Він помовчав і поспішно додав: – Звісно, за винятком слави, бо ж слави прагнуть усі.
– За винятком мого Хрещеного Батька, – посміхнувся Джоні Фонтане до Хейгена. – І тебе. Ні, Томе, це не ніяка не мура. Академічна премія може гарантувати акторові десять років визнання. Він зможе сам вибирати ролі для себе. Публіка ходитиме, щоб побачити
