Зарубіжний детектив - Єжи Едігей

— Може, я сфотографую? — каже Григораш.

Та перш ніж дати йому змогу взятися до роботи, я звертаюся до жінки, завмерлої за порогом:

— О котрій годині ви помітили, що пломбу зірвано?

— Було десь так чверть на третю, — голос її зривається від хвилювання.

— Як ви опинилися тут, нагорі? Почули якийсь грюкіт?

— Ні… Не знаю, чи ви повірите мені, але я прийшла сюди з цікавості. Мені казали, що двері опечатані, ось і захотілося подивитись.

— Я, прокурор Беріндей, щиро дякую, що ви нам повідомили.

— То не я, то мій господар…

— Перш ніж піднятися сюди, де ви були?

— На кухні.

— Кухня розташована поряд із чорним ходом, чи не так?

— Еге ж.

— І ви не чули якогось грюкоту? Не бачили нікого чужого, хто б піднімався чи збігав сходами? — розпитую її, маючи на увазі Тудорела Паскару. Чому саме його? Мабуть, тому, що він з нашої сьогоднішньої розмови міг зрозуміти, що мене хвилює пропажа магнітофона. Звичайно, моя підозра не має під собою реального грунту: та все ж я не можу її спекатися.

— Ні, товаришу, не чула нічого.

Я пропоную прокуророві спуститися сходами в квартиру її господарів і за всією формою записати її свідчення, поки Григораш орудуватиме фотоапаратом. Він згоден.

— Чи не годилося б цього разу викликати службового собаку? — Я хочу знати їхню думку.

Григораш рішуче заперечує, а він у питаннях криміналістики для мене авторитет.

— Ти ж знаєш мою думку… В умовах міста, за такого стовписька навряд чи буде користь від собаки.

Він уже налаштував фотоапарат. Я не хочу йому заважати. Опісля, коли він сфотографує все, йому ще треба буде глянути, чи на магнітофоні не залишилося відбитків пальців. Лише після того, як він закінчить свої криміналістичні операції, я зможу до чогось доторкнутися. Запалюю сигарету й милуюся, з якою грацією, знанням свого діла порається мій друг. А в голові крутиться одне й те саме ім'я Тудорел Паскару. Він відвідав свого двоюрідного брата лише за дві години до його смерті й згодом розповів мені, що залишив Крістіана Лукача настільки захопленого музикою, що той навіть не відповів йому на прощання… «Сумна, печальна музика», — сказав Енессі. Отже, всі наступні відвідувачі мали застати Крістіана Лукача в такому самому душевному стані: цілком ймовірно, що саме вони, можливі злочинці, й викрали магнітофон з касетами. Якщо це так, то з якою метою? І чому саме магнітофон? Чому вони ризикували, повертаючи його назад? Де логіка? Нема її. Тож мої підозри самі собою падають на Тудорела Паскару.

Згідно з документом, з яким ознайомив мене лікар Титус Спиридон, випадок з Лукрецією Будеску далеко не пересічний, надто з погляду криміналістики. В сорок другому році молодий лікар провів експеримент, у ході якого йому пощастило примусити озватися підсвідомість і одержати ключ до розгадки злочину, що його, зважаючи на специфіку роботи тогочасної поліції, годі було розкрити в інший спосіб. А лікар відгадав таємницю. Природно, Титус Спиридон міг і тепер провести свій експеримент й, можливо, кинути світло на справжню роль Лукреції у трагічній загибелі Крістіана Лукача.

Коли Лукреція Будеску невинна, коли вона ні давніше, ні тепер не вдавалася до цього «модус операнді», тобто способу дій, то це означає, що хтось знав про нього, вивчив його, аби потім застосувати на ділі. Хто він? Петронела? Енессі? Братеш?

«Не поспішай, хлопче, зі своїми висновками, — раджу я сам собі. — Співпрацюй і далі в тісному контакті з лікарем Спиридоном, хай навіть він поставить це в залежність від твоєї допомоги йому в клопоті з автоінспекцією».

— Я хутенько, — нагадує про себе Григораш тієї миті, коли повертається прокурор із свідченнями хатньої робітниці.

— Все гаразд? — Прокурор захекався на сходах і ледве одводить дух. — Який дідько щоразу підвозить нам воза? Хто міг викрасти магнітофон?

— Готово! — оголошує Григораш. — Я знайшов чудові відбитки пальців. А магнітофон заряджений касетою. Може, спробуємо, чи він працює?

Ми підходимо до Григораша. Не торкаючись магнітофона, обстежуємо його, присівши навпочіпки: японського виробництва, екстраклас. Лише Енессі з його сумнівними зв'язками, над якими сушать голову працівники відділу боротьби зі спекуляцією, міг роздобути такий магнітофон.

— Вмикай! — Я махаю рукою Григорашеві.

Ми з прокурором умощуємося на ліжку й дивимося, як Григораш підмикає касетофон до електромережі. Потім він натискує, як піаніст, клавішу. Магнітофон справний, чути, як шелестить, перемотуючись, магнітофонна плівка, а ще за кілька секунд у глибокій тиші мансарди звучить дитячий голос. Я завмираю, уважно слухаючи його.

«Товариші міліціонери, — звертається до нас записаний на магнітну плівку голос, — я дуже прошу вас вибачити за мій негідний вчинок. Мені чотирнадцять років. Я часто заходив до Крісті, коли той бував удома. Він товаришував зі мною і завжди, коли я приходив, умикав музику, бо знав, що мені це подобається. А тепер я вчинив негідно, я вкрав касетофон. Якби мої батько й матір дізналися, вони померли б із сорому. Я взяв його того дня, коли Крісті помер. Знаючи, що він удома, я піднявся в мансарду, щоб трохи послухати музику. Двері були відчинені, і я зайшов… Сам не знаю, як це сталося: я побачив магнітофон і кинувся до нього. Знаючи, де клав Крісті касети, я взяв їх разом з магнітофоном і побіг додому. Коли тато й мама пішли на роботу, я дістав магнітофон із схованки й увімкнув його, бо в ньому вже була касета під номером три. Але я почув не музику, а голос Крісті, й страшенно перелякався. Я зрозумів, що вчинив дуже погано, й постановив однести все на місце. Я щиро прошу пробачити мені за те, що я зробив. Знайте: якщо мої батько й матір дізнаються про все, я теж повішуся. Присягаюся, що більше ніколи в житті не допущуся чогось подібного.

Товариші міліціонери! Бачите касети з номерами один, два, три? Послухайте їх, це дуже важливо. І простіть мене, будь ласка!»

Голос умовк, і стало чути шелест плівки, бо далі вже нічого не було записано.

Перший отямлюється прокурор:

— Вимкніть! — загорлав він. — Поставте касету номер один! Замініть касету!

Його нетерплячка передається мені. Мене вже не цікавить, хто вкрав магнітофон і зірвав пломбу, хто просить у нас пробачення… Григораш запитує поглядом, чи виконувати прокуророве прохання.

— Заміни! — коротко наказую йому.

Григораш швидко знаходить потрібні нам три касети — перезаряджає касетофон. І незабаром у