В Багдаді все спокійно - Валерій Павлович Лапікура

В наступні кілька днів справи у мене йшли - як на Західному фронті. Себто - без змін. Дивно, але навіть начальство не смикало мене і не вимагало чогось нового.

У п’ятницю зранку за традиційною подвійною кавою у «цариці Тамари» я навіть почав розмірковувати: чи не прихопити собі нарешті два нормальні вихідні аби довести до логічного розв’язання одну давню, суто особисту справу.

Але тут чиїсь широкі плечі перекрили мені половину пейзажу за вікном кав’ярні. Опецькуватий підполковник з Контори, не здіймаючи плаща і капелюха, сів навпроти, поклав обидва лікті на столик і видав без усіляких там «Добрий день!»:

- Вам привіт від Кирила Євгеновича. Пам’ятаєте такого?

- Ще б пак! Подейкують, що обидва наші відомства щороку відзначають день нашого знайомства на рівні з професійним святом (див. роман “Поїзд, що зник”, - авт.). Так що мені хотів передати Кирило Євгенович?

«Конторський» на льоту підхопив мій стиль:

- Кирило Євгенович звелів вам передати, що ситуація у вас ще гірша, ніж тоді, коли ви лежали фізіономією в калюжі на дні канави, під автоматним вогнем.

- Хіба?

- А щоб ви не мали сумнівів.

- Дякую. Що ще хотів передати Кирило Євгенович?

- Він хотів передати, що ті два автомати, вкрадені в полку, де служив ваш… як його… прізвищ не називайте.

- Дембель?

- Дембель, Дембель… так от, вони досі в розшуку. І реальних підозрюваних усе ще немає.

- Що ви кажете? А як же ваші особливі підрозділи у наших славних збройних силах?

- Не відволікайтеся, будь ласка, Олексію Михайловичу. Бо нам теж є що розказати про нашу не менш славну радянську міліцію.

- Переконали. Отже - Кирило Євгенович, напевно, вважає, що один зі згаданих «калашів», принаймні, багнет від нього виринув у Києві? Разом із реальним підозрюваним. А до речі, хоч один із цих двох стволів часом не виринув у дії?

- На жаль, так, виринув. Були жертви з нашого боку.

- Щиро співчуваю. Шкода колег.

- Саме так, а тому він просив вас бути обережнішим. Або хоча б не скакати голим у кропиву. Він так і висловився - голим у кропиву.

- А ви пробували?

- Щодня доводиться. Служба така. Задоволення, скажу я вам - виключно для мазохістів.

- Спасибі, що просвітили. Можна одне запитаннячко - по старій дружбі між мною і Кирилом Євгеновичем? Чи є якийсь контроль над корейцями не лише за місцем їхнього проживання, а й під час їхніх офіційно дозволених роз’їздів по Союзу?

- Раджу вам надалі ніколи не посилатися на дружбу з будь-ким у нашому відомстві. Навіть жартома. У нас немає дружніх стосунків, виключно службові. Тепер щодо корейців: переважна більшість із них з’являється в місцях постійної прописки виключно взимку.

- Як це так?

- Ну… як би це делікатно висловитися… скажімо, так: проблеми з надлишками робочої сили у тому регіоні змушують певну частину цього контингенту виїжджати на сезонні роботи в різні регіони країни. Ні, ми, звичайно, їх контролюємо, особливо у нас в Україні. Але є інші специфічні складнощі.

- Здогадуюсь. Для європейців усі корейці і китайці, а також монголи, буряти і хто ще там - на одне обличчя?

- Так. Як і ми, європейці, для них.

- А багато їх в Україні?

- В деяких селах - більше, ніж місцевих жителів. Але скажу одразу: вашого корейця серед них ми поки що не зафіксували.

- І чим вони займаються - нормальні корейці?

- По колгоспах городину вирощують. Особливо цибулю. Робітники хороші, скарг немає. Дисципліновані, не крадуть…

- Дивні справи твої, Господи! Українські селяни змащують букси на станції «Київ-товарна», а корейці вирощують городину у їхніх українських селах. Ну що ж - якщо Кирило Євгенович мені більше нічого не передавав, то залишається, як завжди, чекати, доки мені усміхнеться доля.

- Ризиковано цитуєте, Олексію Михайловичу. І то не вперше. Кирило Євгенович любить повторювати, що найвеселіше шкіриться смерть.

- Мудро. Каву вам замовити? Справжню?

- Спасибі. У мене за п’ятнадцять хвилин черговий стрибок у кропиву.

Чекіст зник, як і з’явився - не попрощавшись. А я подумав собі: Полкан правий, у них там у Конторі і мова якась ненормальна. Інший би сказав: «безробіття», а вони - «надлишки робочої сили». Але не будемо чіплятися до філології. Вона, як ті коні, не винна. Бо навіть лайно, що прибивається до нашого сищицького берега, може обернутися особливо цінною інформацією.

Проте, того дня ніяка інформація до мого берега не прибилася. І я зрозумів, що знову зациклився на одній-єдиній версії - буцімто кореєць ходить ночами по наших вулицях, тримаючи в зубах гострий ніж-багнет, а в голові - список з адресами київських наркоманів і однополчан зарізаного ним Дембеля.

То неправда, що снаряд не