Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– І?

– Ми в будинку росіянина. Є в них одна приказка: "хочеш сховати – поклади на найвидніше місце".

– Але тут вже провели обшук, нічого не знайшли, – нахмурив брови Стажер.

– А якщо те, що ми шукаємо, відпихувати чимдалі і присипати пилом з пилососа? При збіглому огляді багато що можна впустити, а для обшуку з розбиранням будівельних конструкцій потрібні дуже і дуже вагомі підстави.

– Ну і де тут може бути схованка? – Стажер покрутив головою, ніби чекав, що на найближчій стіні вималюється табличка "всі секрети і таємниці тут".

– Не крутися, – пробурчав Лангре, – подумай.

– Двері в "задзеркаллі", – Стажер підійшов до великого, в людський зріст, дзеркала в рамі з майстерно вирізаного темного дерева. – Нікому і в голову не прийде, що дзеркало може бути дверима до кімнати. Особливо цінно, що відкривається тільки дзеркальна частина, – він провів руками по периметру, спробував підчепити пальцями, але дзеркало так і залишилося просто дзеркалом.

– Ще варто пам'ятати, що жоден зловмисник не стане даремно ризикувати своїм життям. Тому цінні речі найлогічніше ховати там, куди ти і сам боїшся сунути руки, під страхом смерті або травми, – висловив свою думку Лангре.

– Ага, – посміхнувся Стажер. – А якщо діра досить велика, там навіть залишиться місце для ланцюгового хом'яка, що буде охороняти схованку.

Помітивши невдоволений, через його жарт, погляд комісара, Стажер додав серйозним голосом:

– "Капсула надії". Невелику заначку або флешку можна сховати в металевий тубус, який "врізати" в верхню кромку дверей.

– Або замок міжкімнатних дверей, – кивнув Лангре. – Набагато надійніше, при тій же або більшій місткості, тайник в ніші замку, у заглибленні клямки міжкімнатних дверей. Клямку вибирають з механізмом коротше, а її секцію поглиблюють, наскільки це можливо, без збитку для міцності дверей. Якщо необхідно захиститися і від просвічування, на корпус клямки туго надівають скобу з пружинної сталі. Але це точно не заміна банківським сейфам, тільки для невеликих заначек, щоденників, паперів і інших особистих речей, які треба прибрати чимдалі з очей.

– Звичайно, це не заміна банківським сейфам, – гмикнув Стажер. – Але саме за таким принципом сейфи і ховають. На стіні – за картиною, вже не актуально, а ось замаскувати під розетку, радіатор або трубу – ще в темі. Пересічному громадянинові важко собі уявити можливості сучасної оглядової і розшукової апаратури. Сучасні розшукові сканери-інтроскопи дозволяють читати номери банкнот, замурованих в сталевому контейнері в бетонну стіну. Нам про це розповідали в академії. Воістину крута штука, якби тільки…

– Крутих штук у нас немає, так що діємо по – старому, – перервав його мріяння Лангре.

Так, переговорюючись між собою і поступово обшукуючи двері за дверима, дзеркало за дзеркалом, вони поступово перемістилися на другий поверх.

– Корінці палітурок старих книг не приклеєні до сторінкового блоку. І, повірте, ні перевертання, ні перетрушування, ні інтроскопія його не виявить, треба все щупом перетикати. Від злодія це майже стовідсоткова гарантія, та і спецагенти можуть піти ні з чим, – сказав Стажер, піднімаючись вгору по сходинках.

– Дуже навіть можуть, – кивнув Лангре. – В легальних доглядачів часу більше, ніж у злодіїв, але не до безкінечності – час обшуку обмежений законодавчо.

Вони ввійшли до просторої ванної кімнати; Стажер, намацав вимикач. Ванна, як і все інше в будинку, кричала шиком кожної плитки і навіть гачком для рушника.

– Що ти звик бачити в санвузлі? Стопку МАXIM, кошик для білизни, але головне труби. Вони так природно вписуються в інтер'єр ванни, що нікому не прийде в голову перераховувати труби або ставити питання, навіщо вони тут і куди йдуть.

– Дійсно, кращого місця для схованки не знайти. Затримаємося тут? – запитав Стажер.

– Ні, давай, перш ніж лазити по трубах, подивимося інші кімнати.

На старомодно обставленій кухні виявилося досить брудно, та і пахло не кращим чином. Залишки піци, що лежали у коробці, зачерствіли і покрилися пліснявою, над немитими тарілками в раковині літали дрібні мушки. Намагаючись дихати через рот, Лангре почав обшукувати шафки.

– Краще місце тайника в побутовій техніці – холодильник. Я якось читав керівництво по ремонту, так от, вільного місця тут повно, – Стажер відкрив морозильну камеру.

– Бінго! – Несподівано вигукнув Лангре. І тут же роздратовано додав:

– Вони взагалі її відкривали?

Стажер обернувся до нього, тоді як комісар діставав з хлібника пачку якихось документів.

– Російський паспорт з друком про розлучення, лист. – Лангре примружився. – Від першої дружини ніби. Отримання французького громадянства, права з всіма категоріями. Стажер, – покликав він. – Тут лист на російській, прочитаєш вголос?

– З чого ви взяли, що я знаю російську? Це досить складна мова.

– Бачив у твоєму резюме. Якраз, тому що мова складна, вразився і запам'ятав, – Лангре протягнув йому пошарпаний, пописаний дрібним почерком аркуш паперу.

– Зловили, – посміхнувся Стажер. – Що ж, вона пише, даруйте, складно читати і відразу переводити вам на французький.

– Нічого, – заспокоїв його Лангре, уважно дивлячись на напарника.

– Отже. "Коли ти сказав, що підеш працювати водієм міжнародних рейсів, я плакала, напевно, півроку, доки не змирилася. Не всі жінки здатні жити в таких умовах, адже іноді доводиться негайно приймати рішення з якогось серйозного питання, а порадитися не має з ким. Такі речі треба було з'ясовувати і домовлятися про них заздалегідь, до того, як йти до вівтаря. Тоді у нас було б менше непорозумінь і страждань. Але хто в цьому винен? Чоловік, дружина або обоє? До втечі з будинку я підготувалася заздалегідь: під ліжком лежала зібрана валіза з найнеобхіднішим одягом, сумка з дитячими речами. Я знала, що ти не відпустиш мене по – доброму.

Тому просто дочекалася, коли ні тебе, ні свекра зі свекрухою не буде вдома, і пішла потайки разом з нашим сином Степаном, – голос Стажера похолонув. – Тут трохи нерозбірливо написано, секунду, – він кілька разів моргнув. – Пройшов час, але батьки, здається, так і не зрозуміли, чому я розлучилася. Твій деспотизм, те, що я тебе розлюбила, що у мене змінилися плани на життя – все це, із їхньої точки зору, було просто дурощами, які потрібно викинути з голови, і постаратися пристосуватися до "правил гри".

Головне, що чоловік не п'є, не б'є і не зраджує. Звичайно, батьки прийняли мене назад, але ще довго плакали, сперечалися, вмовляли одуматися. І досі вважають, що я занапастила своє життя. Та що там батьки – взагалі всі навкруги вважали своїм боргом сказати, що я даремно розлучилася".

По щоках Стажера покотилися сльози. Він плакав, абсолютно беззвучно, тільки трохи тремтіли плечі і рука, що стискала лист. Лангре, не кажучи ні слова, забрав листок. На іншій стороні