Одного разу на Різдво - Джозі Сілвер
— Як минув день? — питаю з усмішкою, принаймні зовні.
Він зітхає:
— Галасливо. Під тиском. Пітера ще немає, тож майже всю роботу я виконую сам.
Іноді я сумніваюся, чи банківська справа — дійсно Оскарове покликання. Їй властиві різкість і спрямованість на те, що не є для Оскара природним, хоча я, можливо, недооцінюю його здатність до мімікрії та вміння перемикати характер у той самий момент, коли він перекидає вранці через плече свої червоні підтяжки. Хто є справжнім Оскаром? Мій оголений до пояса тайський коханець чи цей городянин у відпрасованій сорочці? Якби мене про це запитали рік тому, після короткого вагання я б відповіла: перший. Але зараз не впевнена. Попри тиск і напруження, він, поза сумнівом, насолоджується тим, що робить. Він іде на роботу рано-вранці, повертається пізно та найщасливіше почувається тими вечорами, коли завершена вигідна угода. Що я скажу через п’ять років, чи через десять? Можливо, корпоративний світ засмокче й пережує його, і я ніколи не побачу свого Робінзона Крузо? Сподіваюся, так не буде — більше для нього, ніж для себе.
— Чому б тобі не піти й не залізти в душ? — я знімаю кришку з печені, додаю ще трішки вина, ставлю її знову в духовку на кілька хвилин. — Печеня може ще умлівати.
Вечір закінчено, я проходжу квартирою, вимикаю світло перед тим, як приєднатися до Оскара в ліжку. Затримуюся в передпокої, пальці на вимикачі настільної лампи, яка освітлює вазу з півоніями, надаючи їм кремового відтінку. Вони свіжі, але одна пелюстка вже впала з якоїсь квітки та приземлилася на дерев’яну підлогу. Так і має бути з квітами, правда? Вони пишні й екстравагантні, вимагають твоєї уваги, і ти думаєш, що це найвишуканіше у світі, але через дуже короткий час уся краса зникає. Квіти в’януть, вода цвіте, і скоро ти вже не можеш тримати їх біля себе.
Іду до спальні та пірнаю, оголена, під простирадла в розкриті обійми Оскара, притискаюся губами до його грудей.
2013
Новорічні обітниці
Кілька останніх років я починала свої новорічні обітниці бажанням знайти першу справжню роботу в пресі.
Формально, мені нема потреби записувати це бажання в прийдешньому році. Хоч я плекаю таємну мрію перейти до чогось бодай трішки серйознішого, ніж відповіді дівчаткам-підліткам про хлопців та про те, як заплітати коси в стилі Катніс Евердін. Не те, щоб мені це не подобалося. Але наше листування відносно невелике, і я не бачу в ньому можливості професійного росту. До того ж, ніколи не любила Джастіна Бібера.
Мабуть, слід написати обітницю про те, щоб знайти собі житло. Бо я все ще живу в Оскара — уже шість місяців, а це мало бути лише на певний час. Та я не хочу жити деінде, а він не хоче, щоб я йшла, от я й не йду. Ми, здається, перестрибнули кілька стадій у наших стосунках, але з тієї самої миті, коли він заговорив зі мною в Таїланді, у нас усе так і виходить.
Хто може сказати, що в коханні правильно, а що ні? Це ж не роман, розписаний за датами, це справжнє життя. Так, іноді мене приголомшує його захоплене ставлення. Він не вміє приховувати своїх почуттів: моє ім’я викарбуване на його серці, а воно — у всіх на очах. Він так само просить мене вийти за нього — раз на тиждень, щонайменше. Звісно ж, я знаю, що це на дев’яносто відсотків жарт. Але підозрюю, що в нього вже замовлена церква, про всяк випадок: а раптом я шокую його своєю згодою. Він щедро обдаровує мене, він чуйний коханець та надійна опора.
Тож, чесно кажучи, не знаю, яка тут може бути новорічна обітниця. Може, просто намагатися не впасти з тієї опори, певно, що так.
8 лютого
Лорі
— Ти певна, що в цьому рецепті сказано додавати цілу пляшку рому? — я хлюпнула до скляної чашки трішки пуншу, який Сара щойно дала мені на пробу. — Воно мені ледь піднебіння не зірвало.
Вона пустотливо хихотить:
— Я, мабуть, трішки тому рецепту зрадила.
— Гаразд, принаймні всі добряче нап’ються, тож ніхто не помітить, що вечірка така собі, — кажу, оглядаючи квартиру. Більшу частину цього тижня Оскара не було вдома — він у Брюсселі, у справах банку, тож я дала собі волю: влаштовую ідеальну вечірку-сюрприз на день його народження. Завтра Оскарові виповнюється двадцять дев’ять. Я ретельно заховала всі коштовні витребеньки, що надарувала його мама, щоб, боронь Боже, не зламати й не розбити, приготувала й заморозила канапки, варті самої Делії[20], ми із Сарою цілий вечір витратили на перестановку — щоб місця було побільше. Яке щастя, що наша квартира виходить просто в сад: коли прийде забагато гостей, вони завжди можуть перейти на свіже повітря. Але, сподіваюся, до цього не дійде: на дворі морозно, у прогнозі навіть про сніг говорили.
— Усе буде блискуче, — кидає вона через плече, дорогою до туалету. — Ти заарканила найкрутішого діджея в місті, урешті-решт.
Не можу навіть сказати, чи це в неї сарказм, чи ні.
З того дурного суботнього ранку в домі Джека минуло вже три місяці. Він, дякувати Богові, нарешті повертається до своєї звичної колії, навіть погодився бути діджеєм на дні народження мого хлопця. І — що найважливіше — його колишня студія знову взяла його на роботу, щоправда, на посаду трохи менш престижну, ніж була до аварії, але Сара казала, що він уже підшукує собі кращі варіанти. Після Різдва я бачила його лише кілька разів, ми не бували наодинці. Тоді, в січні, наша перша зустріч вийшла страшенно незграбною. Попри надіслані ним чудові квіти, я, здається, досі йому насправді не простила. Коли Сара вийшла в туалет, він схопив мене за руку та просив, майже благав, пробачення. Його погляд, сповнений неймовірної сили та почуття провини, надірвав мені серце.
