Клуб зразкових чоловіків - Олександр Медведєв

— Обличчям до стіни, — наказав охоронець з «Унімагом».

Плющ тикнув Льову носом у протилежну стіну і слухняно відвернувся сам. «Схоже, Кийок не любив складати багато яєць в один кошик», — майнуло Льові.

Він не бачив, але точно знав, що відбувається в нього за спиною. Охоронці одночасно вставили ключі — кожен у своє гніздо. Потім один із них набрав код. Так само одночасно вони повернули ключі, відтак почулося дзижчання.

— Проходь, — сказав охоронець.

Плющ і Льова обернулися. За відчиненими дверима, у невеликій кімнаті без вікон і меблів горіли білі лампи денного світла. В кутку самотньо стояла стара обшарпана валізка. У Плюща і Льови з приводу цього моменту була особлива домовленість.

Вони враз вихопили пістолети з глушниками і кожен вистрелив двічі. По стінах бризнула кров. Охоронці — один беззвучно, другий з тихим стогоном, — упали на підлогу. Льова хотів добити свого пострілом у голову, але пістолет тільки тихо клацнув.

— Не вийде, братухо, — тихо мовив Плющ, підбираючи зброю охоронців. При цьому він увесь час не зводив з Льови очей. — Дуже не хотілося, щоб третій патрон ти витратив на мене.

Льова фиркнув, але нічого не сказав. Він звично протер руків’я пістолета краєм сорочки, жбурнув його в куток і ступив до валізки.

Під стелею щось тихо засичало і вкрадливий голос Кийка зажадав:

— Назви півняче слово.

Льова сторопів.

— Це ще що таке?

— Сам не знаю, — Плющ отетеріло витріщався по сторонах.

— Кукуріку! — навмання бовкнув Льова.

— Назви півняче слово, — та сама інтонація.

— Хапай валізу і вшиваймося, — наказав Плющ, про всяк випадок відступаючи в коридор.

До Льови нарешті дійшло, що, крім інших наворотів, Кийок розщедрився на систему розпізнання голосу.

Не встигли вони вискочити до кручених сходів, як у всьому будинку огидно запілікали пищалки, подібні до протиугінної сигналізації. У тому, що така сама пищалка зараз надривається у будці Таргуна, Льова не сумнівався.

— Не надто тобі твій Кийок довіряв, — скоромовкою виплюнув Льова, коли вони збігали вниз.

У відповідь Плющ тільки лайнувся.

— Дай мені хоч пістолет, — попросив уже на першому поверсі Льова.

Плющ зупинився, зірвав із плеча карабін і простягнув напарнику.

— Віддай валізу і йди вперед, — наказав він.

Льова поставив валізу, узяв карабін наперевіс і поплівся до виходу.

Зненацька сигналізація замовкла і наступила моторошнувата тиша.

— Залітай у двері, що праворуч, — напівголосно сказав Плющ, коли Льова був уже за три метри від виходу на подвір’я.

Вони опинилися на просторій кухні, уздовж стін якої тяглися вузькі, сантиметрів сімдесят у ширину, але довгі вікна. З них було видно ділянку подвір’я і, зокрема, крізь кущі жимолості проглядалася машина Плюща.

Плющ жбурнув на стіл валізку і відкрив її. Льова обімлів. Валізка була заповнена пачками стодоларових купюр. Він швидко прикинув, що «зелені» перед ним десь на півтора мільйона. У Кийка були всі резони зважитися на убивство Банкіра…

— Тримай, — Плющ простягнув п’ять пачок. — Це твої по поняттях. Сорок штук тобі був винен Кийок, десять — за роботу.

Льова абияк запхав гроші в кишені штанів.

Плющ діловито захлопнув валізку, підскочив до вікна і, підкинувши «Унімаг», почав зосереджено садити у свою машину. Він явно мітив у бензобак і, перш ніж Льова встиг запитати, на чому ж вони тепер виїдуть, чудовий «Рено» вибухнув, розхлюпуючи по дворі вогонь і клуби чорного диму.

— Ворота заблоковано. На машині все одно не вирватися, — пояснив Плющ. — А тепер тікаймо.

Він схопив валізку і кинувся до вікна в причілку.

— До чого такі складності? — здивувався Льова.

— По-твоєму, там вишка просто так стоїть? — пробурчав Плющ, протискуючись у вузьке вікно, з якого попередньо дуже обережно вибив скло. — Ну, пішов! — Він легенько пхнув Льову в спину і, висунувшись, пустив коротку чергу убік вишки.

Льова, проклинаючи свою долю, кинувся зиґзаґами по подвір’ю.

Затріщав автомат. Під ногами зметнулися фонтанчики надщербленого асфальту. Але він устиг добігти до воріт. Коли був уже в «мертвій зоні» автоматника, йому назустріч вилетів Таргун із пістолетом.

До кінця свого життя, у в’язниці Келе га-Шарон, Льова, прокручуючи в пам’яті той кривавий світанок, так і не міг зрозуміти, чого Таргун промахнувся. Може, з якихось своїх міркувань хотів узяти живим і мітив йому в праву руку. А може, Бен-Ілія в ту мить незримо був присутній поруч і відвів кулю вбік. Хоча Льова був упевнений, що негідний такої милості.

Наступної миті куля з Льовиного карабіна відкинула Таргуна до брами.

Льова втиснувся у ворота поруч із затихлим Таргуном і крикнув Плющу, схованому за щільними клубами диму:

— Давай до мене!

Плющ запекло рвонувся на голос, але тут різкий порив вітру розірвав димну завісу, й автоматник акуратно уклав його на поточений кулями асфальт.

До валізки було метрів вісім. Але Льова знав, що не слід спокушати долю. Утретє за день йому не поталанить.

Він кинув