Історія однієї істерії - Ірина Сергіївна Потаніна
— Про що йдеться? Що здалося напарнику?
— Напарникові не здалося. Вічно пан Шумилов перекручує факти. Напарник точно бачив, — на ґрунті вчорашнього антагонізму Георгій із Шумиловим стали вже як рідні. Гарчали безупинно, тому й не забували один про одного ні на мить. По-моєму, навіть про мене в той період Георгій говорив не так часто, як про видавця.
— Що він бачив? — я все-таки вирішила з’ясувати.
— Спершу чув, як Артур дзвонив Ларисі. По тому довго ходив і голосив: «Не розумію, що це за подруга така, без якої не можна на зустріч прийти? Добре. З подругою, так із подругою… О, Ваню! — це він звертався вже до свого напарника. — Подругу на себе взяти зможеш? Ну, там „як справи, як погода“? Чи ще які мокасини…» Артур завжди вирізнявся словесними дивацтвами. Ван, людина глибоко сімейна, тільки розводив руками у відповідь і вказував на свою обручку. «Та я ж тобі що? — не вгавав Артур. — Я ж тобі не женитися пропоную. Так, поспілкуватися просто. Ну, й усілякі такі маракаси». Маракасів не вийшло. Лариса прийшла разом із Ксенією. І цього ще замало — вочевидь зацікавилася екзотичним закладом, а зовсім не Артуром. Дівчата чемно подякували за те, що їм показали це чудове місце, та зацікавлено почали спілкувалися між собою. Артур був розчарований. Скаржився, що дівчисько йому сподобалась і «мокасини з нею вчинити було б кльово. А як ні, то ні… Хоча шкода, звичайно». Він укотре повернувся на кухню від столика, який обслуговував (Ларисині відвідини припали на Артурову робочу зміну, тому цілком віддатися боротьбі за «маракаси» він не міг). Бідолаха знову заходився виливати душу з приводу трагічного небажання довгоногої Лариси йти на контакт. У цей момент до приміщення, немов та фурія, влетіла Алла. Вона чула монолог стражденного Артура й нетямилася від гніву. Коректний Іван вийшов, щоб не заважати. Аллу він знав давно. Ще з попереднього місця роботи. Артур разом із Ваном раніше працювали в іншому ресторані Буля. Колись із Аллою Артур теж збирався «крутити мокасини». Потім, видно, закрутив, і дівчина почала бувати в тому ресторані мало не щодня. Останнім часом Алла з’являлася дедалі рідше. Чим скінчилася розмова розлюченої Алли й Артура, розгублений Ван не знав, але бачив, як дівчина кулею вилетіла з закладу та бігцем кинулася до зупинки. Відразу по тих подіях усі в театрі помітили, що Алла з Ларисою не приховують взаємної ворожості. На правах Ларисиної подруги, Ксенія теж порвала з Аллою. Ось так. До речі, твоя режисерка підтвердила орієнтовану дату. Перша гучна сварка відбулася на репетиції в…
— Нема чого так розписувати все це, — поморщилась я. — Не зношу подібних пліток. Як це може бути пов’язане зі зникненням дівчаток?
— Прямо, — Жорик правив своєї. — Трохи згодом, безпосередньо перед відрядженням, Іван чув, як Артур розмовляв із Ларисою по телефону: «Ну, Ларусю, ну котеняточко, ну поїхали. Пробач мені. Усі захоплення позаду. Мені потрібна тільки ти. Ну поїхали. Море, сонце. Влаштуємо такі мокасини! Вмить усе забудеться». Міліції про ці факти Іван не розповідав, аби не підставити напарника. Опери не описали Іванові всього жаху ситуації. Повідомили просто, що Аллу розшукують. Пояснили, що надійшов сигнал, начебто дівчину часто бачили з Артуром. Розпитали про стосунки Артура з Аллою і про його нинішнє місцезнаходження. Про те, що зникла не тільки Алла, Іванові не сказали. Тому про Лару він нічого не згадав. Розповів тільки, що Артур із Аллою були певний час близькі, а потім почали сваритися.
— А ти, я так розумію, пояснив цьому свідкові, до чого може призвести його мовчання, — з несподіваною для самої себе в’їдливістю поцікавилась я. Мені було неприємно, що факти чийогось особистого життя доводиться розкопувати. Мало там хто на кому був одружений і з ким при цьому намагався налагодити стосунки? Мало хто піддався нав’язливим умовлянням?
— Так. Я пояснив, що мовчання Івана ставить під погрозу три життя.
Я тяжко зітхнула. Так. Георгій має рацію. У нас така робота. Щоб у разі реальної загрози врятувати людині життя, не погребуй довідатися про неї безліч усіляких неприємних речей.
— Отож. Лариса, до її честі, відмовлялася до останнього. На жаль, її особисте життя на той час складалася не найкраще. Її хлопець цілком поринув у навчання і зовсім не приділяв дівчині уваги. Про це свідчить розкопаний міліцією Ларисин щоденник.
— Не втаємничуй, заради Бога, мене в подробиці. Досить приниження для цієї дівчинки й у тому, що опери про цей щоденник усім розтрубили.
— Ну, гаразд. Повернімося до справи. Увечері, напередодні від’їзду Артура в Ялту Лариса телефонує своєму хлопцеві. Начебто востаннє намагається повернути гостроту почуттів. Не виходить. Скривджена Лара збирається їхати ночувати до подруги. Але дорогою зустрічає Артура. Я припускаю, що випадково. Подруга живе просто біля міського парку. Артур міг іти з роботи, коли Лариса підходила до будинку подруги. Куди піти? Де можна присісти поговорити? Я обійшов усі сусідні шинки. Лариса з Артуром до пізньої ночі сиділи в одному з них. Випивали. Видно, в стані сп’яніння вона й прийняла рішення їхати разом із Артуром. Припускаю, вранці її замучило сумління. Тому вона нічого не повідомила батькам. Їй просто соромно стало…
— Так не може бути. Вона не могла не здогадуватися, що батьки хвилюються. Розумієш?
— Отака в нас жорстока Лариса… І видавець теж так пише.
Я знову перемкнулася на читання листа.
«Лариса завжди користувалася в театрі репутацією розсудливої людини. Інкримінована їй поведінка на неї не схожа. Крім того, якби історія і справді зводилася до „любить-не любить“, Ксенія не таїлася б і все розповіла мені. І ми б уже разом вирішили, що почати. Крім того, все, описане Вашим Георгієм, — дурниці, яких моя дочка ніколи не робила б. Їй би таке просто на думку не спало».
— Яке «таке»? — я перевела запитливий погляд із монітора на Георгія.
— Дивна все-таки людина цей видавець, — пробурмотів він замість відповіді. — Таке
