Клуб зразкових чоловіків - Олександр Медведєв

Льова знав, що живим Кийок його ніяк не випустить. Ну та нехай!

Руки в Льови зв’язані не були, і він щосили садонув найближчому гевалові ліктем під дих. Наступної миті скотився з табуретки.

Кийок щось закричав. Льова розпрямився, як пружина, підхоплюючись на повен зріст, насадив гевала на коліно і жбурнув його тушу на напарника.

Загриміли постріли. Стріляв спільник Кийка. Льова з подивом усвідомив, що стрілець непробачно хибить. І враз Льова збагнув, що кулі призначалися не йому. Тепер у підвалі залишилися двоє: Льова і таємничий стрілець. Двоє бандитів і Кийок були мертві.

Плющ — так звали його рятівника — міцно зв’язав Льові руки, дав сьорбнути коньяку з плоскої фляги. Перечекавши хвилинку, він уп’яв у нього прозорі світло-блакитні очі та зажадав:

— Ну, тепер розповідай мені те, чого не встиг почути Кийок.

Плющу було років тридцять. Він мав досить приємні риси обличчя, і тільки лід на дні очей та дві глибокі складки, що облямовували його тонкі губи, видавали в ньому людину вольову, владолюбну і жорстоку.

— Кийок не злодій у законі, — презирливо процідив Плющ. — А чисто так, фраєр. Він багатьом поперек горла стояв. З Банкіром сильно зарвався, не треба було корисну людину чіпати. А тут ще ти героя клеїти почав. Але якщо розповіси мені про Коржа і свого хазяїна — не уб’ю, сукою буду.

Плющ вів машину дуже обережно.

— І скільки ж тобі твій хазяїн платить?

Льова назвав суму.

— Це в чому ж? У цих, як їх… шекелях?

— Шекелях, — машинально поправив Льова.

Ні, у баксах.

Плющ присвиснув.

— Неслабий підйом. І часто в тебе такі Коржі?

— Може, тобі податкову декларацію заповнити, га? — Льова, терпіти не міг розмов про свою роботу.

— Ач, який потайливий, — посміхнувся Плющ. — А я думав тобі одну халтурку запропонувати. За гроші. Але бачу, ти і так багатенький, так що попрацюєш на халяву.

— Чого?

— Того, — процідив Плющ, неспішно додаючи газу. — Банкірові гроші треба визволити.

— Е, братухо, ми так не домовлялися, — занепокоївся Льова. — Ти ж говорив, на хату їдемо, очухатися.

Аж тут у ліву вилицю Льови вперся ствол пістолета.

— Будеш гавкати — пристрелю, — вишкірився Плющ, прибираючи пістолет так само блискавично, як і витяг його секунду тому. — Ти мені потрібен, щоб відбити бабки Банкіра, поки Кийка не кинули. Вони зараз у Кийка вдома. Охорона — чотири чоловіки. Ми коцнемо їх за милу душу. Потім іди куди хочеш. Затямив?

Особняк Кийка не сподобався Льові ще з першого разу. В усьому відчувався слід шизофренічного смаку його хазяїна. Триповерховий будинок, високий і вузький, був облицьований сірим мармуром. Триметровий бетонний мур по всьому периметру був обнесений колючим дротом на залізних прутах, в одному з кутів сторожова вишка з прожектором. Явно, зона залишила глибокий слід у душі Кийка. Навіть вийшовши на волю, він зволів добровільно засадити себе у свій власний маленький табір.

Плющ зупинив машину перед сірими воротами і посигналив. Пройшло не менше п’яти хвилин, перш ніж хвіртка збоку відчинилася і з неї вийшов заспаний охоронець.

— Якого дідька? — запитав він у Плюща, підозріливо покосившись на Льову.

— Чемнішим треба бути зі старшими, Таргун, — осудливо похитав головою Плющ. — От поскаржуся на тебе хазяїну, вмить вилетиш з охорони в бойовики. Там не поспиш.

— Чого треба? Де хазяїн?

Було видно, що Таргунові на ці погрози плювати.

— Хазяїн сказав, що відбитків на пістолеті мало. Треба, щоб наш гість залишив «пальчики» ще і на ручці валізи.

— Так на хєра ти його цілком привіз? Потрібні «пальчики», то привіз би самі пальчики! — реготнув Таргун. — І що ж хазяїн сам не приїхав?

— Ти хіба не знаєш, що він після доброї справи любить прим’яти гарну бабу? — відповів запитанням Плющ. — А по пальчиках ми його розібрати на правилці встигнемо.

Таргун ще якийсь час морщив чоло, оцінюючи аргументи Плюща.

— Добре, заїжджай, — сказав він нарешті. Через кілька секунд ворота від’їхали убік.

Плющ поставив машину на заасфальтованому майданчику, обсадженому з трьох боків жимолостю. З будинку вийшли ще двоє — один з напівавтоматичним карабіном, другий з бельгійським пістолетом-кулеметом «Унімаг». Плющ грубо витяг Льову з машини.

Вони пройшли в будинок. Попереду — Льова, якого Плющ підштовхував у спину пістолетом, за ними — охоронці. Льова буквально пожирав очима кожну деталь на подвір’ї й у будинку, але ніде не помітив ані сліду обіцяного Плющем четвертого охоронця. Це йому не сподобалося.

Піднявшись вузькими крученими сходами на другий поверх, вони опинилися перед дверима, без жодного натяку на замкові шпари. Зате ліворуч і праворуч від дверей прямо на стіні Льова побачив дві панелі з отворами для ключів, а на правій — ще й клавіатуру для