Клуб зразкових чоловіків - Олександр Медведєв

У житті Банкіра була одна прикрість — капсули з ціаністим калієм, зашиті в коміри всіх його сорочок та піджаків. Що вдієш, він знав надто багато для простого смертного.

От до такої непростої людини прийшов Льова.

— Мені потрібен весь залишок мого рахунку, — тихо сказав він, щойно Банкір зачинив за ним двері.

— У тебе на рахунку нуль доларів нуль центів, — прогугнявів Банкір, не впускаючи його далі передпокою.

Льова остовпів.

— Ти що, суко? — просичав він. — У мене з пам’яттю все гаразд. П’ятдесят штук мінус десять буде сорок. Давай бабки, або я дзвоню хазяїну.

— Дзвони, — знизав плечима Банкір.

По цьому Льова збагнув, що вскочив у халепу. Отже, треба міняти гнів на милість.

— Вибач, братухо, — винувато усміхнувся він. — Мене годину тому мало не коцнули, то я трохи не в собі. Поясни, що сталося?

— Прийшли від Кийка. Сказали, що ти звів у яму двох його людей. За голову кожного з тебе зняли по двадцять тисяч. Усе.

Льові мало ноги не підкосилися. Він байдуже попрощався з Банкіром і почав неквапливо спускатися сходами.

Льова штовхнув двері під’їзду і ступив крок надвір. Мозок затопила хвиля багряного болю, і свідомість згасла.

Тихенько, щоб не розбудити Руслана, жінка підвелася з ліжка, накинула пеньюар і навшпиньках пройшла на кухню. Четверта година ранку. Поки Руслан не прокинувся, вона має приготувати сніданок із того, що залишилося в холодильнику, та прибрати після вчорашньої гулянки. А ще… а ще нарешті вирішити, як саме працювати з клієнтом.

Вона сіла на табуретку, налила собі томатного соку і втупилася у вікно…

…Отже, відмовитися вона не може. Просто так документів Руслан не віддасть. Без них вона з міста не втече.

Висновок один — клієнта доведеться вбити. Але як?

Необхідно зробити так, щоб клієнт сконав тоді, коли її не буде поряд.

Машинально орудуючи ложкою, занурена в міркування жінка приготувала собі розчинну каву і знову сіла на табуретку. Змії! Як вона могла забути про це захоплення клієнта!?

Каталог фірми «Серпент-сервіс», що його вчора бачила на журнальному столику в редакції «Української жінки»! З позначками, зробленими рукою клієнта! Вона ще дивувалася, розглядаючи фотографії — які огидні й дорогі гади! Тепер ці гади послужать їй!

Хвиля крижаної води, що обрушилася на голову, повернула Льову до тями. Він лежав на холодній і вогкій долівці. Зі стелі тьмяно поблискувала запилюжена лампочка. Над ним нависали двоє гевалів.

— Очухався фраєр, — сказав один з них.

— Ну то підніміть гостя дорогого.

Це вимовив третій, якого Льова не бачив. Але він упізнав голос, і його пройняв холодний піт.

Гевали підхопили Льову під руки і ривком підняли на ноги. Тепер він міг бачити ще двох. Один сидів на простому дерев’яному ослоні, другий стояв у нього за спиною. Це був Кийок.

Льову всадовили на інший ослін, що стояв за три метри перед Кийком. Здоровані заклякли обіч Льови.

— Що людей моїх занапастив — погано, — почав Кийок. — Але за те зла на тебе великого не маємо. Усі під одним Богом ходимо. За Спеца будеш винен нам ще тридцять штук, та й по тому.

Бандитська гордість узяла своє, і Льова невлад бовкнув:

— Якого хрєна я тут роблю?

Удар по шиї звалив Льову з ніг. За мить його за барки затягли назад на ослін.

— Та ще десять штук штрафу за те, що такий борзий, — поволі продовжував Кийок. — Але це все так, дрібнота. Ти ліпше скажи нам, за що Банкіра замочив.

Кийок, хитро примружившись, спостерігав за Льовою, блідим, як полотно.

— Дивися, що виходить, — вів далі Кийок. — Прийшов до чоловічка в гості, начебто мирно поговорити. А потім з доброго дива дістав свій сучий вальтер і продірявив чоловічка. Так ще й бабок із собою прихопив неміряно. Добре, що мої хлопці поруч виявилися по роботі. І бабі Банкіра пощастило, що на Мальті зараз блядує, а то ж і її пристрелив би напевно.

Льова зрозумів: Кийок давно точив зуби на гроші Банкіра, але боявся інших авторитетів. І от випала нагода — з’явився гість, якого можна підставити.

— Недобре діло ти затіяв, Льово, і бути тобі на правилці різаним на дрібні шматочки, бо пістолет — твій, і пальчики на ньому твої, а в нас із дією наукою не гірше, ніж у мусорів. Але є в тебе, падло, одна надія.

Кийок витримав театральну паузу, спостерігаючи за реакцією Льови. Та в того на обличчі не ворухнувся жоден м’яз. Льова знав ціну блатним базарам і прекрасно розумів, що надії в нього немає ніякої.

— Дуже мені цікаво знати, —