💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
23 березня 2025 18:41
Книга дуже цікаво велике враження читати її то я дуже задоволена
Пес на ім'я Мані - Бодо Шефер
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Таємнича пригода в Стайлзі - Агата Крісті

Таємнича пригода в Стайлзі - Агата Крісті

Читаємо онлайн Таємнича пригода в Стайлзі - Агата Крісті
заперечуєте, що замовили чорну бороду в «Парксонз» двадцять дев’ятого червня?

– Так.

– Ага! А як щось трапиться з вашим братом, хто успадкує Стайлз-Корт?

Грубість запитання викликала рум’янець на блідому обличчі Лоуренса. Суддя не стримався й тихо й несхвально щось пробурмотів, а підсудний сердито нахилився вперед із лави підсудних.

Гевіветер не переймався гнівом свого клієнта.

– Якщо ваша ласка, відповідайте на запитання.

– Гадаю, – тихо сказав Лоуренс, – що я.

– Що ви маєте на увазі під «гадаю»? У вашого брата дітей немає. Маєток успадкуєте ви, так?

– Так.

– О, вже краще, – сказав Гевіветер з якоюсь озлобленою люб’язністю. – Ви ще й грошей ласий кусень успадкуєте, так?

– Сер Ернест, а й справді, – запротестував суддя, – ці питання справи не стосуються.

Адвокат уклонився, але, випустивши стрілу, продовжував:

– У вівторок, сімнадцятого липня, якщо не помиляюся, ви з іншим гостем відвідали аптеку лікарні Червоного Хреста в Тедмінстері?

– Так.

– Залишившись на самоті на кілька секунд, ви відімкнули шафку з отрутами й оглянули деякі пляшечки?

– Я… Я… міг таке зробити.

– Тобто ви це зробили?

– Так.

Сер Ернест уже прицілився в нього наступним запитанням:

– Ви розглядали якусь конкретну пляшечку?

– Ні, не думаю.

– Будьте обережні, містере Кавендіш. Я говорю про пляшку гідрохлориду стрихніну.

Лоуренс зблід.

– Ні, я впевнений, що не чіпав її.

– Тоді як ви поясните, що залишили на ній чіткий відбиток ваших пальців?

Такий метод залякування виявився дуже ефективним для людини з нестабільною нервовою системою.

– Я… гадаю, я, мабуть, узяв пляшечку в руку.

– І я так гадаю! Ви відсипали частину вмісту?

– Звісно, що ні.

– Чому ж тоді ви взяли її в руки?

– Я колись вивчав медицину. Природно, що такі речі цікавлять мене.

– О! Тож отрути викликають у вас природну зацікавленість, так? І все-таки ви дочекалися, коли зостанетеся на самоті, перш ніж задовольнити ту «зацікавленість»?

– Це просто збіг. Навіть якби там були інші, я б учинив так само.

– Але так сталося, що інші вийшли?

– Так, але…

– По суті, за весь той час ви залишилися самі лише на кілька хвилин, і так сталося – я повторюю – так сталося, що саме впродовж тих двох хвилин ви виявили «природну зацікавленість» у гідрохлориді стрихніну?

Лоуренс жалюгідно запинався.

– Я… Я…

Із задоволеним виразом обличчя сер Ернест зазначив:

– У мене більше немає до вас запитань, містере Кавендіш.

Цей уривок перехресного допиту викликав велике пожвавлення в суді. Багато модно одягнених присутніх жіночок заклопотано схилили докупи голови й так голосно зашепотіли, що суддя сердито пригрозив, що їх виведуть із зали суду, якщо шум негайно не припиниться.

Було ще кілька свідчень. Викликали графологів, щоб ті висловили свою думку щодо підпису «Альфред Інґлторп» в аптечному журналі. Вони одностайно стверджували, що це точно не його почерк, і припустили, що, можливо, то підозрюваний змінив почерк. Під час перехресного допиту вони визнали можливість майстерної імітації почерку підозрюваного.

Промова сера Ернеста Гевіветера, коли він оголошував версію захисту, була недовгою, але він наповнив її силою своєї виразної манери. Ніколи, стверджував він, за свою довгу кар’єру не чув про звинувачення в убивстві, яке опиралося на такі незначні докази. Вони були не лише цілком непрямі, але й здебільшого практично недоведені. Хай візьмуть ті свідчення й уважно проаналізують. Стрихнін знайшли в шухляді в кімнаті підозрюваного. Та шухляда була незамкнена, як він уже наголошував, і можна стверджувати, що доказів того, що саме підозрюваний поклав туди отруту, не було. Фактично це була зловмисна й підступна спроба приписати злочин підозрюваному. Сторона обвинувачення не змогла забезпечити щонайменшого доказу того, що Джон Кавендіш замовив чорну бороду в «Парксонзі». Підозрюваний відкрито визнав сварку з мачухою, але і сварка, і його фінансові труднощі дуже перебільшені.

Шанований колега – сер Ернест недбало кивнув у бік містера Філліпса – сказав, що якби підозрюваний був чесною людиною, то ще під час попереднього слідства пояснив би, що то він, а не містер Інґлторп був учасником сварки. Однак захисник подумав, що факти було викривлено. Насправді сталося таке: підозрюваному, коли він повернувся у вівторок увечері додому, повідомили, що відбулася серйозна сварка між містером і місіс Інґлторп. Джон і не підозрював, що його голос могли сплутати з голосом містера Інґлторпа. Він зробив логічний висновок, що було дві сварки.

Обвинувачення стверджувало, що в понеділок, шістнадцятого липня, підозрюваний увійшов у сільську аптеку, переодягнений як містер Інґлторп. Проте в той час він перебував у віддаленій місцині під назвою Марстонз-Спінні, куди його викликали анонімною запискою, сформульованою в стилі шантажистів, у якій погрожували, що повідомлять дружині про деякі справи. Отож підозрюваний вирушив до того місця і, намарне прочекавши півгодини, повернувся додому. На жаль, дорогою туди та звідти він не зустрів нікого, хто б підтвердив правдивість цієї історії, але, на щастя, зберіг записку, і її пред’являть як доказ.

Щодо твердження про знищення заповіту, підозрюваний мав адвокатську практику і прекрасно знав, що заповіт, складений на його користь торік, автоматично скасовано повторним шлюбом його мачухи. Можуть з’явитися докази, які вкажуть, хто насправді знищив заповіт, і, можливо, це дозволить поглянути на справу під іншим кутом.

Нарешті Ернест Гевіветер указав присяжним на наявність доказів проти інших осіб, окрім Джона Кавендіша. Він спрямував їхню увагу на той факт, що докази проти містера Лоуренса Кавендіша були такі ж, якщо не вагоміші, як і докази проти його брата.

Тоді викликав підозрюваного.

Джон добре проявив себе як свідок. Під умілим керівництвом сера Ернеста він цілком правдоподібно виклав свою історію. Підозрюваний показав отриману анонімну записку й подав її присяжним для вивчення. Готовність, із якою визнав фінансові труднощі та суперечку з мачухою, надала цінності його запереченням інших доказів.

Наприкінці своїх свідчень він замовк, а потім додав:

– Я хочу дещо прояснити. Я повністю відкидаю й засуджую брудні натяки сера Ернеста Гевіветера про мого брата. Мій брат – я переконаний – не більше причетний до злочину, ніж я.

Сер Ернест просто усміхнувся й помітив своїм спостережливим оком, що протест Джона справив дуже приємне враження на присяжних.

А тоді почався перехресний допит.

– Я так розумію, ви ніколи не задумувалися, що на попередньому слідстві свідок міг помилково сплутати ваш голос із голосом містера Інґлторпа. Хіба це не дивно?

– Ні, я так не думаю. Мені сказали, що між моєю матір’ю та містером Інґлторпом виникла сварка, мені й на думку не спало, що все було не так.

– Навіть тоді, коли служниця Доркас повторювала уривки розмови – уривки, які ви напевне розпізнали.

– Я їх не розпізнавав.

– Ваша пам’ять, мабуть,

Відгуки про книгу Таємнича пригода в Стайлзі - Агата Крісті (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: