Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
– В будь-якому з цих місць! – Жартівливо відповів Ніколас.
– Я шукав. – Голосно заявив Казбек. – А тепер твоя черга.
У Ніколаса задзвонив телефон. Казбек кивнув, і Ніколас поліз в кишеню та витягнув телефон назовні. Це дзвонили з в'язниці:
– Що у вас?
– Дещо знайшлося.
– Ти саме вчасно, викладай.
Розмова Ніколаса і його друга тривала хвилин десять. Казбек не спускав з нього очей, жадібно чекаючи інформації. Коли Ніколас закінчив, Казбек одразу заговорив.
– Щось цінне?
– Дуже. Є один дуже цікавий варіант, де шукати книги.
– Я тебе слухаю.
– Держава в один будинок. Госпітальєри – іоаніти, це не просто орден. Згідно з міжнародним правом, це "держава". Вона має Конституцію, прапор, герб і гімн, видає власні паспорти, гроші, марки і автомобільні номери. І йдеться зовсім не про сувеніри або іграшки. Паспорт Суверенного Мальтійського Ордену визнають у багатьох країнах; власник такого документу має право на безвізовий в'їзд до 32 держав. А фургони з характерним кодом SMOM на червоно-білій номерній панелі ми бачили навіть на вулицях Риму.
Казбек кивнув головою, погоджуючись зі словами Ніколаса, хоча він казав очевидні для нього факти.
– Багато хто сприймає Мальтійський Орден, як суверенну державу, тобто вона не підлягає законам Італії. У Ордена є народ, як і в будь – якої іншої країни. За даними Ордену, його членами є 13 тисяч чоловік. Крім цього, в них є тисячі волонтерів і працівників міжнародних організацій. Їх державна релігія – католицизм. Форма правління – виборна монархія. Глава держави – Князь і Великий Магістр. Ця абсолютно повноцінна держава.
– Це все і так зрозуміло. – Перервав його Казбек. – Ти до чогось конкретного хилиш або просто мені заговорюєш зуби.
– Веду. – Спокійно відповів Ніколас. – Як у повноцінної держави в Мальтійського Ордена має бути армія. На прикінці другої світової війни, коли був підписаний мирний договір, у ньому був пункт, який заборонив екс-фашистській Італії мати власні бомбардувальники і істотно обмежив кількість транспортних літаків. Для будь – якої країни це сильний удар, але італійці виявилися хитріші. Кілька транспортних літаків SM – 82, які при необхідності можна перетворити на бомбардувальники, були передані Суверенному Мальтійському Ордену.
Літаки були, мов би здані в оренду, але по факту, все ще були власністю Італії. Їх пофарбували і встановили символіку Мальтійського Ордену – білий, гострокутний хрест в червоному колі, але на крилах залишилася символіка Італії. Іноді ці літаки використовували і самі госпітальєри в своїх гуманітарних місіях. На початку 1950-х, коли влада союзних країн пом'якшила тяжкі умови мирного договору, Мальтійський Орден повернув літаки італійським ВПС.
Одна з цих машин, з символікою Ордена на фюзеляжі, зберігається в музеї історії військово – повітряних сил Італії.
Ця інформація вже більше сподобалася примхливому господарю яхти. Він підійшов до одного зі своїх охоронців і щось шепнув йому на вухо, після чого той пішов, а разом з ним і інша охорона.
Яхта різко зупинилася. Плавний хід судна перервав різкий поштовх, після якого швидкість зменшилася, а потім і зовсім стихла. На морі був штиль.
Казбек роздумував. Це було видно по руху його очей і по тому, як він жував свою губу. Ніколас чекав, коли він заговорить.
– Книги зберігаються в літаку, який в музеї? – Нарешті запитав той.
– А ти як думаєш?
Казбек знову взяв паузу і Ніколас вирішив її заповнити.
– І в якомусь моменті просто розумієш, що вже ніколи не буде, як раніше.
– Краща характеристика людини – це порівняння між тим, що він обіцяв і тим, що він у результаті зробив. – Сказав Казбек, показав охоронцям вести Ніколаса і Ганну до невеликого моторного човна, який ті вже підготували. – Бажаю вам удачі в пошуках моїх книг.
– Удача для невдах, а нам і гарної погоди вистачить.
Ніколас і Ганна, у супроводі двох охоронців спустилися в човен, і попрямували до берега.
– Я не знаю, як збираюся перемогти, але точно знаю, що програти не збираюся.
Ганна взяла його за руку.
– В нас все вийде.
– Я прикриватиму тебе, як бронежилет, ти прикриватимеш мене, як теплий плед. Більше не бійся.
Ганна притиснулася до Ніколаса, і на вухо запитала:
– Я так розумію, що в музеї книг немає?
Він посміхнувся, і ледве чутно сказав:
– Ні.
Глава 6
Робочий ранок завжди починається важко. Особливо, якщо ви слідчий і працюєте не по графіку, а з потреби. Багато співробітників поліції ночують на роботі, тому що не бачать сенсу або можливості повертатися додому. Біля кавового автомата, зібралася черга з чотирьох чоловік. Лангре і Стажер були одні з них. Лангре все ніяк не міг подружитися з автоматом, і місцеві колеги допомогли йому, стукнувши механізм, що заїв, у потрібному місці.
– Grazie. – Подякував Лангре молодому поліцейському, взявши стаканчик, пройшов по коридору.
Стажер йшов поряд з керівником місцевого відділення поліції. Влада люб'язно погодилася надати своїм іноземним колегам пару комп'ютерів для їх розслідування, в досить старому кабінеті з важкими дубовими дверима. Капітан дістав ключ і вставив його в замок. Той ніяк не піддавався, і лише виконавши кілька разів одні і ті ж самі рухи, пролунало клацання і двері відчини лися.
– Це приміщення повністю у вашому розпорядженні. – Сказав капітан і протягнув Лангре руку. – Будь-яка допомога вам буде надана по першій вимозі.
– Grazie. – Відповів Лангре і потиснув руку люб'язному капітану.
Стажер одразу почав підключати інтернет і вмощуватися за робочим столом. Лангре пройшовся по кімнаті. Білі стіни з двома картинами, два столи з принтером і досить старенькими комп'ютерами та кулер з водою. Все було дуже скромно.
– Хороше місце для роботи – це те, де крім роботи і зайнятися більше нічим.
– Згоден, це місце цілком зійде. – Відповів Стефан на слова свого напарника.
– Ти знаєш, з чого розпочати?
– В мене є ідеї. В мережі я себе почуваю, як риба у воді, і якщо у мене в голові вже сформувався запит, то решта питання часу.
– Добре, я тоді займуся цим позашляховиком, який зафіксували камери на вулиці Кондотті, можливо, вийде розпізнати його.
Комісар сів за стіл біля вікна
